1 глава "Кафе"

1 глава

Сьогодні неділя. Я йду на вечірню зміну в кафе. Я працюю баристою. А поки я йду давайте познайомимось. І, так мене звати Лілія Данильченко, друзі називають мене чи Лілі чи Ліля. В принципі мені подобається моє ім’я. Воно як назва квітки. Мені двадцять років. І вчусь я у театральному університеті. Я вчусь на третьому курсі. Мрію стати акторкою. З самого дитинства я відкрила для себе такі здібності як вчити великі тексти, вірші та грати на сцені. І мені це подобається.

Я дійшла до кафе. Й зайшла у нього. Мій напарник, мій найкращий друг вже стоїть за стійкою та протирає чашки. Він побачив мене й посміхнувся. Я підійшла до нього.

- Привіт Лілі, ти запізнюєшся — сказав він це з посмішкою. Потім підійшов до мене, ми обійнялись. Це наше звичайне вітання — біжи швиденько переодягатись поки тебе не побачила Карина.

- Ага — сказала я й пішла у службову кімнату. Ви запитаєте хто така Карина? Карина Анатоліївна наша адміністраторка. Вона завжди у поганому настрої. Не знаю чому, але це правда. У хорошому настрої її можна побачити рідко.

Я зайшла у кімнату, підійшла до дверцят своєї шафи. Відкрила її й почала переодягатись у фіолетову футболку, чорні штани й такого ж кольору фартух. Швиденько переодяглась й вийшла у зал. До Тимура вже підійшло два чоловіка. Я підійшла до стійки баристи і до мене якраз підійшла дівчина. Вона замовила мак’ято.

Ми вже працювали чотири години. У кафе зайшла чергова відвідувачка. Вона підійшла саме до мене.

- Що будете замовляти?

- Американо, будь ласка — я їй швидко приготувала напій і віддала їй. Вона сіла за столик, почала пити каву та читати книгу. Пройшло від сили хвилин десять. У кафе зайшов якийсь чоловік.

- Тимуре, здається той чоловік п’яний — Тимур подивився на чоловіка.

- Та, наче нормальний — він підійшов до нас. Алкоголем від нього не тхнуло. Хоча мені здалось, що він п’яний. Чоловік замовив еспресо. Тимур швидко йому зробив напій. Чоловік заплатив, сів за столик. Почав пити каву. Я подивилась сторону тієї дівчини. Вона спокійно читала книгу. А друг мого брата, який сидить у кафе вже півтори години, сидів за сусіднім столиком від дівчини. Він весь час дивився на цю дівчину. Здається вона йому сподобалась.

Тут раптом чоловік, який видався мені п’яним встав й підійшов до дівчини і почав їй щось казати.

- Тимуре, подивись щось мені це не подобається — ми побачили, що чоловік взяв за руку дівчину і потягнув до виходу. Тимур пішов до нього, але друг мого брата Ромчика. Виявився швидшим. Він сказав декілька слів чоловіку та вдарив його і той впав. Тимур зупинився, а ця дівчина вибігла з кафе. Костя підняв речі дівчини й побіг за нею. Тимур підійшов до чоловіка щось хотів йому сказати. Але той підвівся. Не сказав ні слова, просто вийшов з кафе.

Після цього ми працювали ще години дві. Коли наша зміна закінчилась. Ми прибрали своє робоче місце. Пішли переодягатись. Я відкрила свою шафу. Зняла фартух й футболку. Залишилась у бюстгальтері. Тимур відкрив свою шафу, а потім подивився на мене.

- Що таке?

- А? А ні, нічого — він почав також переодягатись. Я б могла так само дивитись на нього, але стримала себе. Дивитись на нього тому що у нього дуже красивий торс. Ми переодяглись. Тимур подивився на мене.

- Ліліє, може тебе підвезти додому?

- Буду тобі вдячна — не хотілось по тій темній вулиці, де знаходиться мій будинок ходити одній. Я боюсь там одна ходити. Хоча там знаходяться тільки приватні будинки.

- У такому разі ходімо до автівки — ми вийшли з кафе з службового виходу. Неподалік від кафе стояла машина Тимура. Тимур відкрив її, ми сіли. І Тимур повіз мене додому. Дорогу до мого дому він знає, не один раз мене підвозив. Їхали ми в тиші. Навіть радіо не працювало. А у мене в думках вертілось одне питання “Костя наздогнав цю дівчину чи ні?”

Ми під'їхали до мого будинку. Вийшли з машини. Тимур як завжди підійшов до мене. Ми обійнялись. Він мене обійняв дуже міцно.

- Тимуре, — задихаючись сказала я — відпусти мене

Він мене відпустив.

- Пробач

- Ну, що побачимось у середу на роботі?

- Так — він посміхнувся. Я пішла до хвіртки. Поки я не зайшла у двір, не почула звук мотору машини. Коли ж почала відкривати двері будинку, почула як Тимур поїхав. Я зайшла у будинок. У будинку тиша. Бо на годиннику одинадцята вечора. Я зняла з себе верхній одяг й пішла у свою кімнату.

У цьому будинку крім мене живуть ще батьки. Вони останнім часом почали сваритися без причини. Не розумію я їх стосунків. З нами живуть дві мої молодші сестри Таня та Марійка. Бабуся, якій в цьому році вже буде вісімдесят років. Це мамина мама. Ну й звичайно мій старший брат. З ним у мене відносини хороші. Він завжди готовий постояти за мене. І його звати Роман. Він зараз зі своєю дівчиною Аліною у Львові. Поїхали туди відпочити.

Я зайшла у кімнату. Поклала на стілець сумку і впала на ліжко. Втомилась, а завтра на пари. У мене завтра жодного семінару на щастя немає. Я закрила очі й заснула.

Тимур.

Я їду по вечірньому місту й думаю про одну дівчину. Вона мені дуже подобається. Цю дівчину звати як квітку... Лілія. Так, саме з нею я працюю на зміні у кафе. Подобається мені наші робочі дні. Тільки на роботі я можу бачити цю вродливу, тендітну й ніжну дівчину. Я закоханий у її чорне як смола волосся, у її посмішку, вона у неї чарівна. Коли вона знімає з себе робочу футболку я не можу відвести від неї погляд. А вона кожний раз це помічає. І мені від цього стає ніяково. Але все-одно хочу на неї дивитись. Я у неї закоханий.

Давайте познайомимось. Мене звати Тимур Ковальчук. І мені двадцять два роки. Я вчусь у медичному інституті. Чому пішов вчитися на лікаря? Чи є якась на те причина? Так, є. Але про це потім. Я вчусь вже п’ятий рік. Хочу бути хірургом. І я не боюсь вигляд крові як деякі мої одногрупники. І я так само як й Лілія працюю у кафе три рази на тиждень баристою.