Зав'язки та розв'язки

Місце, якого не було

Автобус повільно рухався вузькою дорогою, що пролягала між широкими полями. За вікнами миготіли дерева, дорожні знаки та поодинокі будівлі, які з кожним кілометром траплялися дедалі рідше. Небо було затягнуте тонким шаром сірих хмар, крізь які ледь пробивалося сонячне світло.

У салоні було тихо. Декілька пасажирів сиділи, втупившись у свої телефони, хтось дрімав, поклавши голову на вікно. Лише двигун автобуса монотонно гудів, порушуючи загальну тишу.

Елліот сидів біля вікна в останній третині салону. Він не поспішав діставати телефон і просто спостерігав за дорогою. Час від часу його погляд зупинявся на чомусь за вікном, але ніщо не привертало особливої уваги.

Він уже почав нудьгувати.

Автобус проїхав повз стару заправку, кілька занедбаних будівель і невеликий міст через річку. Елліот спробував пригадати, скільки ще залишилося їхати, але не зміг. Він дістав квиток і ще раз подивився на нього. Назва пункту призначення була надрукована дрібними літерами.

Раптом автобус почав сповільнюватися.

— Наступна зупинка... — пролунав голос водія.

Елліот підняв голову.

За вікном з'явилася невелика автобусна зупинка. Вона стояла трохи осторонь дороги, біля старого металевого паркану. За нею виднілися будинки, дахи яких майже ховалися за деревами.

Автобус зупинився.

Елліот підвівся, поправив куртку та пройшов до дверей. Водій навіть не повернув голови, коли той виходив.

— Гарного дня, — тихо промовив Елліот, але відповіді не почув.

Двері зачинилися. Автобус рушив із місця й незабаром зник за поворотом.

Елліот залишився сам.

Він кілька секунд стояв біля зупинки, розглядаючи місцевість. Перед ним простягалася вузька асфальтована дорога. По обидва боки стояли невеликі будинки, деякі з яких були пофарбовані в яскраві кольори. Біля одного подвір'я виднівся старий дитячий майданчик, на іншому стояла припаркована машина.

Поселення здавалося цілком звичайним.

Однак щось у ньому насторожувало. Не було чути ні дитячих голосів, ні гавкоту собак, ні навіть віддаленого шуму автомобілів. Вікна будинків були зачинені, а на вулиці не зустрічалося жодної людини.

Елліот перевірив телефон. Зв'язку не було.

Він сховав його до кишені й рушив дорогою вперед.

Спочатку йому траплялися звичайні житлові будинки. Деякі мали невеликі садки, інші — дерев'яні паркани та старі поштові скриньки. Біля одного будинку на мотузці висіла біла сорочка. Вона ледь помітно рухалася від вітру.

Елліот пройшов повз неї, озирнувся на сусідні подвір'я та продовжив шлях.

За кілька хвилин дорога вивела його на невелику площу. Посеред неї стояв фонтан, навколо якого були розставлені дерев'яні лавки. Вода у фонтані не текла, а на його дні лежало кілька сухих листків.

З одного боку площі знаходився магазин.

Над входом висіла вивіска, проте її напис майже повністю стерся. Лише кілька окремих літер залишилися помітними.

Елліот підійшов до дверей і потягнув за ручку.

Дзвінок над входом коротко дзенькнув.

— Є хто-небудь? — запитав він.

Відповіді не було.

Магазин виявився значно більшим, ніж здавалося з вулиці. Усередині стояли довгі ряди полиць, заповнених різноманітними товарами. Тут були продукти, побутові речі, іграшки, книжки, одяг і навіть старі електронні пристрої.

Елліот повільно пройшов повз перший ряд.

На полицях не було цінників. Деякі товари лежали в акуратних коробках, інші були просто розставлені або складені один на одного.

Він звернув до наступного проходу.

Там стояли різноманітні дрібнички: брелоки, ґудзики, запальнички, годинники та старі іграшки. Елліот зупинився біля однієї з полиць.

Серед усіх цих речей він помітив знайомий предмет.

Це був невеликий металевий брелок із подряпиною на зворотному боці. Він пам'ятав його. Колись Елліот загубив його під час поїздки, а потім кілька днів шукав, перш ніж остаточно змирився з втратою.

Він узяв брелок до рук, оглянув його та поклав назад.

Можливо, це просто схожа річ.

Однак за кілька кроків він побачив ще дещо.

На сусідній полиці стояла маленька іграшкова машинка. Елліот упізнав її майже миттєво. У дитинстві він постійно грався нею, але одного дня вона просто зникла. Він пам'ятав, як шукав її під меблями, у шафах і навіть на подвір'ї.

Машинка стояла тут.

Він пройшов далі.

На іншій полиці лежала ручка, яку він загубив декілька місяців тому. Поруч стояв старий блокнот, який він колись забув у громадському транспорті. Трохи нижче лежали навушники, що зникли з його кімнати, та кілька інших дрібних речей.

Елліот почав оглядати полиці уважніше.

Здавалося, тут зібралися всі речі, які він коли-небудь губив. Не лише ті, про які він пам'ятав, а й ті, про існування яких давно забув.

Він пройшов до кінця ряду.

На останній полиці стояла ще одна знайома річ.

Елліот довго дивився на неї, намагаючись пригадати, коли саме вона зникла.

У магазині було тихо.

Він повільно повернувся до входу. Тепер йому хотілося якнайшвидше опинитися надворі.

Дзвінок над дверима знову дзенькнув, коли він вийшов.

Площа залишалася порожньою. Фонтан, лавки та будинки стояли на своїх місцях. Нічого не змінилося.

Елліот озирнувся.

Навпроти магазину знаходився невеликий одноповерховий будинок. Його фасад був пофарбований у світлий колір, а вхідні двері залишалися прочиненими.

Він не пам'ятав, щоб помічав цей будинок раніше.

Елліот підійшов ближче. З-за дверей не долинало жодного звуку. Він обережно зазирнув усередину.

Там не було ні меблів, ні коридору, ні стін у звичному розумінні.

Замість цього перед ним простягалося безкрає поле.

Висока трава повільно коливалася від легкого вітру. Над нею розкинулося блакитне небо. Десь далеко виднілася тонка лінія горизонту, а посеред поля стояла самотня акація.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше