Глава XV. Вага відповіді

Здалеку наслідки здаються майже невагомими. Каміння теж не обтяжує, доки його не доводиться нести.

Коли Адвен прокинувся, Іша вже тренувалася зі списом там, де ще недавно лежала туша. Крізь відкритий прохід спальні він бачив двір у першому світлі: пісок уже бліднув, низькі стіни ще тримали густу тінь, над козлами темніли жердини зі смугами м’яса. Між ними Іша повільно відпрацьовувала випад. Спершу ставила передню ногу, вирівнювала древко, пересувала ліву долоню туди, куди показував Адвен, і тільки тоді подавала вістря вперед. Плечі раз у раз випереджали стегна, задня стопа запізнювалася, спис тягнув її за собою. Іша поверталася у вихідне положення й починала спочатку. На повороті її п’ята проходила по плямі, яку не взяла вода, і злиплий від крові й попелу пісок тихо хрустів.

Від нічної роботи двір утратив звичні обриси: драбина лежала поперек козлів, скріплена жердиною, і тримала частину м’яса над піском, а решту вони розвісили під краєм даху, між опорами загальної кімнати, на окремих прутах біля вогню. Грубо обчищена шкура сохла хутром до стіни, миски з жиром стояли в найглибшій тіні під пальмовим листям. Тваринний запах ішов і від Адвенових долонь, хоч перед сном він довго тер їх піском і водою.

Запах повертав ніч уривками. Вони знімали шкуру, доки пальці ще тримали ножі, а до першої спеки відділили пісне м’ясо, розпустили його вздовж волокон і розвісили над слабким димом. Зламану частину мисливського списа Іша витягла з туші й поклала до інших інструментів. Чистий жир перенесли в найпрохолодніший кут і встигли витопити невелику порцію. Удень спали по черзі, прокидаючись, щоб підкласти жар, розвести злиплі смуги й відігнати мух, а надвечір знову стали до роботи. Лише наступна ніч повернула їм звичні варти й кілька годин справжнього сну. Плечі Адвена обважніли від волокуші, пальці повільно розгиналися, стара нога озивалася щоразу, коли він переносив вагу.

У дворі знову хруснула темна кірка. Іша зробила ще один випад. Цього разу вістря пройшло рівно, але, повертаючи спис, вона надто високо підняла лікоть і відкрила бік.

Адвен сів, і цього руху вистачило, щоб вона помітила його в проході.

— Розбудила?

— Ні.

Вона глянула на бліде небо й знову поставила ноги.

— Лівий лікоть нижче, — сказав Адвен. — І не поспішай повертати вістря. Спершу відступи.

Іша виконала рух без списа, сама простежила за ліктем, тоді повторила вже з древком.

— Так?

— Вже краще.

Адвен підвівся, застебнув пояс і вийшов у двір. Іша подалася вперед, відступила, повернула спис. На третьому повторі задня нога пішла слідом за руками. Він узяв флягу біля вогнища, випив і підсунув її Іші, щоб вона не сходила з витоптаного місця.

— Скільки разів? — запитав він.

— Поки перестане виходити випадково.

— Це довго.

— У нас є час.

Вона сказала це спокійно, та відразу глянула до спальні. На низькій полиці над подряпиною в глині стояв термінал із темним екраном. Від їхньої відповіді минуло понад добу, а він озвався лише двічі — удень, коли Іша спала, і під час її варти, хоча перед тим запити приходили щогодини. Ідентифікатор обидва рази був той самий, а другий сигнал — трохи сильніший. Адвен простежив за її поглядом, тоді подивився на спис.

— Це все через сигнал?

Іша опустила вістря. На долоні, трохи нижче пальців, проступила червона смуга від древка.

— Через того, хто його подав. Якщо він знайде нас, я хочу бути на ногах, коли прийде. Хоч би ким він виявився.

Вона повернула спис у вихідне положення.

— Не стискай древко так сильно, — сказав Адвен. — Долоні зіб’єш раніше, ніж навчишся.

Іша послабила хват.

— Покажеш ще раз після роботи?

— Покажу.

Іша ще кілька разів повільно повторила рух, тоді поставила спис біля стіни й потягнулася до фляги. Поки вона пила, Адвен узявся оглядати розвішане м’ясо.

Перші смуги вже змінилися: зовні потемніли, на краях узялися сухою плівкою, проте на згині ще виступала волога. Там, де два шматки торкалися, поверхня досі лишалася липкою, тож Адвен розвів їх і перетягнув петлі далі одна від одної. Тонкий дим над жаром ковзав під м’ясом, чіплявся за дах і виходив крізь відкриту частину загальної кімнати. Коли вітер міняв напрямок, дим ішов убік від частини смуг, і тоді доводилося пересувати прути або ставити плетиво проти вітру.

Іша підійшла, витираючи долоню об поділ, вибрала найтоншу смугу, стиснула її між пальцями й перевернула.

— Ці підуть на капшу, — сказала вона.

— На що?

— Капшу. Сухе підкопчене м’ясо. У нас його брали в дорогу: мало важить, довго лежить, можна їсти без вогню.

Іша кивнула на товстіші смуги.

— Решту треба різати тонше.

— Вони й так тонкі.

— Недостатньо. Розріж одну.

Адвен узяв ніж і розгорнув одну смугу вздовж волокон. Лезо відкрило темну вологу середину.