Розділ 11

Ада

Я прокинулася від яскравого сонячного світла, що світило мені просто в обличчя. Оглянувшись, зрозуміла, що перебуваю в якійсь незнайомій кімнаті. Я опустила погляд на матрац, на якому лежала, а тоді насупилася. Головний біль чомусь був дуже сильним. Мої очі важко заплющилися, а я намагалася згадати те, що відбувалося вчора вночі. Я прийшла до Макса, ми поговорили, потім пили вино та їли піцу. Все! Більше я нічого не пам'ятала. Схоже, я заснула, але Макс... Дивний страх з'явився всередині, але він одразу ж зник, коли я відкинула від себе ковдру та помітила, що досі у вчорашньому одязі. Я полегшено видихнула і підвелася з цього матрацу. Як я зрозуміла, хлопець тут спав. У цій кімнаті зовсім не було нічого. Взагалі я не розуміла, що це за такий дивний дім, адже спочатку мені здавалося, що це під'їзд. Я помітила вузькі дерев'яні сходи та спустилася ними вниз, опинившись в тій кімнаті, де завжди раніше сиділа з Максом. Його тут не було.

Мені стало трохи ніяково через те, що я так заснула в його домі, але ж це все те дурнувате вино. Мою увагу привернуло полотно на мольберті, що було накрите чорною тканиною. Вчора цього не було. Невже нова картина? Мені страшенно захотілося заглянути туди, тому я підійшла ближче та схопила пальцями краї тканини. І тільки я хотіла трішки підняти її, як раптом чоловічі руки різко відштовхнули мої.

— Не дивись! — суворо наказав Макс.

— Ч-ч-чому? — розгублено спитала я, глянувши на хлопця.

— Вона незакінчена. Там ще багато недоліків. Подивишся на неї тоді, коли вона буде довершеною.

— А що там?

— Секрет.

— Секрет? — здивувалася я.

— Так. — Макс кивнув головою. — Segreto (з італ. — секрет).

Я не встигла заперечити, як хлопець раптом повів мене кудись в іншу сторону. Ми опинилися на кухні, де я ще не була раніше. Він посадив мене на вільний стілець, а сам підійшов до кавової машинки.

— У тебе такий дивний дім, — зауважила я. — Щось схоже на квартиру-студію, але ду-у-у-же стареньку.

— Тут комфортно. Тихий та затишний район, а ці старі будівлі надихають творити.

— На матраці справді виявилося комфортно, — пробурмотіла я.

— Це сарказм? — Макс оглянувся на мене, піднявши одну брову. — Бо звучить саме так.

— Ні, це... факт? Давно вже так добре не спала, — зізналася я.

— Зі мною тобі було б ще краще.

Він підморгнув мені, а я трохи зніяковіла. Так, стоп! Що це зі мною? Раніше я б закотила очі від таких його слів. Ну, це ж Макс! Затятий холостяк та ловелас, що лише й думає про те, як заманити дівчину до себе в ліжко. Я не поведуся на його підступні ігри та провокації.

— Думаю, що мені було добре саме через твою відсутність, — сказала я.

— А звідки ти знаєш, що мене там не було? — спитав Макс. — Можливо, я всю ніч лежав поруч та дивився на тебе? Ми могли б навіть зайнятися чимось цікавим.

Мої щоки раптом сильно почервоніли. Я й справді не знала, де був Макс. Може, він всю ніч витріщався на мене?

— Це вже точно ні! — Я переможно усміхнулася. — Ти був зайнятий тим, що малював свою картину.

Хлопець кивнув головою. Він поставив біля мене чашку з кавою, а тоді сперся руками до столу та уважно подивився на мене.

— Я й справді всю ніч творив. Це краще, аніж дивитися на п'яну сплячу дівчину на моєму матраці.

— Я не була п'яна!

— Ні? — Макс відверто здивувався. — Мені так не здалося. Ти хотіла поцілувати мене, але я відмовив тобі.

— Щ-щ-що? — майже закричала я. — Я не могла цього хотіти.

— Але ти однозначно хотіла. Так просила, щоб я зробив це.

— Це відбувалося у твоїх мріях? — спитала я, примруживши очі. — Бо мені здається, що ми живемо в різних реальностях. Я не просила тебе поцілувати мене!

— Не просила, — погодився Макс та чомусь підійшов до вікна. Він всунув руки в кишені своїх джинсів. — Ти навіть п'яною не хотіла моїх поцілунків.

— Чому тебе це так зачепило?

— Не знаю. Може, мені важливо, щоб ти хотіла мене? — Макс оглянувся в мою сторону, поки я здивовано витріщалася на нього. Він раптом сплеснув у долоні та підійшов ближче. — Я приготував для тебе каву, а ще у мене є омлет. Чи ти бажаєш печиво? Може, сендвіч?

Він раптом витягнув з якоїсь тумбочки пачку печива та відкрив його. Макс розклав переді мною їжу, наче я була поважним гостем. Я зробила декілька ковтків кави, але мені чомусь стало так некомфортно тут. Макса, здається, теж напружувала моя присутність.

— Вже піду, — прошепотіла я та підвелася зі стільця.

— Добре, — погодився хлопець.

На мить наші погляди зустрілися в надто довгому зоровому контакті. Я спіймала себе на думці, що мені б хотілося, щоб він попросив мене залишитися. Не знаю, звідки з'явилися ці бажання, але я б хотіла, щоб Макс був таким легким, як вчора, коли ми разом пили вино. Зараз він чомусь був напруженим.

— У суботу ювілей дядька, — нагадала я, боячись, що хлопець передумає йти зі мною. — Я повідомлю всі деталі ближче до дня святкування.

— Гаразд, — це було останнє, що сказав Макс.

Він знову підійшов до вікна, повністю ігноруючи мене. Я ж попрямувала до виходу. Коли вийшла на вулицю, то одразу ж вдихнула свіже прохолодне повітря. Оглянувшись на вікна будинку, помітила Макса, що спостерігав за мною. Я спробувала усміхнутися йому, але він чомусь швидко зник. Невже досі ображається на мене? Але ж ми ніби все обговорили. Я вирішила не думати більше про нього, тому просто поїхала додому.

Увесь тиждень була зайнята на роботі, тому ми з Максом спілкувалися лише щодо виставки. Інна давала надто багато доручень, бо хотіла все зробити ідеально. Здається, ця виставка справді була для неї важливою. Я не могла дочекатися п'ятниці, щоб нарешті настали вихідні. Та запрошення на ювілей дядька нагадало мені, що відпочити я не зможу. В п'ятницю ввечері я написала Максу повідомлення з усіма деталями. У суботу він мав заїхати за мною близько шостої.

Мені хотілося відірватися від хвилювання через завтрашню зустріч зі своїм колишнім та Аліною, тому я ввімкнула собі фільм. Та легше мені не стало. Я бачила, що дівчина викладала сьогодні швидкі історії в Інстаграм. Мені хотілося проігнорувати їх, але я не витримала та ввімкнула першу. Тут вони з Артемом гуляли в осінньому парку, тримаючись за руки. Мене ледь не знудило від цієї романтики. А потім вони сиділи в кав'ярні та пили каву. Кожне фото боляче кололо в самісіньке серце. Дурні сльози зібралися на очах, коли я дивилася на них. Вони були такими радісними та щасливими, тоді коли я страждала. Від моїх ненависних думок мене відірвав телефонний дзвінок. Я здригнулася від несподіванки, а мій телефон ледь не випав з рук. На екрані висвітлилося ім'я Макса.

— Алло! — занадто швидко прийняла дзвінок.

— Ем, привіт. Я тут хочу тобі дещо передати, — почав пояснювати хлопець. — Який у тебе номер квартири?

— Що ти хочеш мені передати? — здивувалася я.

— Побачиш. Це невеличкий сюрприз. Сподіваюся, що тобі сподобається.

— Ти хочеш через кур'єра це передати? — поцікавилася я, оглядаючись по сторонах.

Мені одразу стало соромно за свій бардак у квартирі. Не дуже хотілося, щоб Макс бачив це, бо буде насміхатися.

— Якщо ти так бажаєш, — пробурмотів він.

— Третій поверх, — поспіхом сказала я. — Двері по центру.

— Добре.

Він вимкнув дзвінок, а я кинула свій телефон на стіл та почала похапцем прибирати у вітальні. Як-небудь закинула свій одяг до спальні, а з тумби забрала порожні пляшки з-під пива. Я задумалася про те, що у кімнаті може бути не надто приємний запах, тому швидко відчинила вікно. Мій погляд опустився на мої короткі шорти та майку з невеличкою діркою збоку. І тільки я подумала про те, щоб переодягнутися, як у двері подзвонили. Я сподівалася, що Макс таки надіслав свій секретний сюрприз кур'єром, бо тоді для мене буде ще один сюрприз у вигляді його візиту. Вже в коридорі я глянула на себе в дзеркало та швидко поправила волосся, зібране у хвіст. Коли відчинила двері, то таки помітила Макса. Він стояв, спершись до одвірка. Його темні очі уважно дивилися на мене, а неслухняні кучері, як завжди, були зібрані на потилиці.

— Привіт! — прошепотіла я та натягнуто усміхнулася. — Не чекала тебе.

— Не завжди ж тобі з'являтися неочікувано. Ось! — Макс простягнув мені якусь невелику матову коробку чорного кольору. — Це тобі, але не дивися.

— Що? — з повним нерозумінням спитала я.

— Заглянеш у коробку тоді, коли я вже піду.

— Але що там?

Я потягнулася рукою до кришки, а Макс раптом поклав свою долоню на мою, зупиняючи.

— Потім, — тихо сказав він.

Цікавість розпирала мене, але я таки погодилася і кивнула головою. Мені так хотілося відкрити цю вишукану коробку та подивитися, що всередині, та все ж мені довелося послухати Макса.

— Зайдеш? — запропонувала я, дивлячись йому в очі.

— Думав, що не запросиш.

Хлопець криво посміхнувся та раптом випрямився. Останнім часом його поведінка була дуже дивною. Я відійшла вбік, дозволяючи йому пройти всередину. Макс, здається, вагався, але таки зайшов. Хлопець зняв свою куртку й кросівки. Я махнула рукою в сторону вітальні. Помітила, що він трохи насупився, коли опинився у кімнаті.

— Ти хоч колись прибираєш? — Макс уважно подивився на мене. — Тут...

— Огидно? — припустила я. — Так, знаю. У мене депресія.

Я поставила коробку на столик біля дивана, а тоді важко видихнула.

— Гадав, що ти вже поборола її, — тихо мовив хлопець. — Я не думав, що все так серйозно.

Мені зовсім не хотілося говорити про це, тому я просто мовчки сіла на диван. Макс опустився поруч зі мною, поклавши руки на свої коліна. Мій погляд зупинився на його красивих та мужніх долонях, а ще у нього були довгі тонкі пальці. Чомусь в уяві з'явився момент, як він тримає ними пензлик та тендітно водить ним по полотні. Цікаво, він би теж так обережно торкався мене? Я похитала головою, щоб викинути ці дурниці зі своєї голови. Звідки це взялося?

Щоб хоч якось розслабитися у його присутності, я потягнулася рукою до свого телефону. Коли я розблокувала його, то побачила відкритий профіль Аліни. Я зависла, дивлячись останнє фото, яке вона завантажила декілька хвилин тому — палкий поцілунок з Артемом, а в руках у неї був букет красивих квітів. Зі мною він ніколи не був таким романтичним. Я не зчулася, як чоловіча рука вирвала мій телефон.

— Ей! — обурилася я на Макса. — Що ти робиш? Віддай мені мій телефон!

— Е, ні! — заперечив хлопець. Він уважно подивився на екран, а тоді на мене. — Серйозно, Адо?

— А що не так?!

— Ти справді слідкуєш за акаунтом дівчини свого колишнього?

— З фейку, ясна річ, — пробурмотіла я та засоромлено опустила голову. — Я... Я хочу позбутися цього, викинути зі своїх думок минуле та забути все, але не можу. Це занадто боляче. Тоді коли вони щасливі разом, я страждаю вже два роки.

— Ти не знаєш, як в них усе насправді. Соцмережі — це суцільна брехня, Адо! Відпусти нарешті свого колишнього. Він кинув тебе! Ти чуєш? Він. Тебе. Кинув.

— Знаю! — закричала я, вдаряючи кулаками по дивані, а з моїх очей потекли сльози. — Знаю! Знаю! Ти мав рацію, коли казав, що я нікчемна невдаха. Я ненавиджу те, якою жалюгідною та безпорадною стала. Мене це дістало, але я не можу нічого з цим вдіяти. Так буває, коли тобі розбивають серце.

Я билася у своїй істериці, а Макс раптом схопив мене за обидві руки. Коли я подивилася на нього, то зрозуміла, що він підсунувся надто близько до мене в цей момент. Я замовкла, глибоко вдихаючи повітря. Теплий погляд карих очей змусив мене заспокоїтися.

— Все добре, — прошепотів Макс.

Він підняв свої руки та охопив ними моє обличчя. Його великі пальці почали витирати сльози з моїх мокрих щік. Я була здивована такою особливою ніжністю. Весь цей час я не відривала від нього свого погляду, а всередині щось тьохнуло, в самісінькому серці. Його дотики були такими повільними та обережними, наче він боявся налякати мене. І мені це подобалося.

— Я б міг тебе зараз поцілувати, — прошепотів хлопець, опустивши погляд на мої губи, — але ти не захочеш цього.

Він раптом забрав свої руки та підвівся з дивана. Мені одразу ж стало холодно без нього. Хлопець розвернувся, щоб піти геть, але я різко та дещо налякано схопила його за руку. Мені не хотілося, щоб він йшов у цей момент, а все тому, що зараз я бажала зовсім іншого. Він глянув на мене, насупившись.

— Максе, — тихо сказала я, закусивши нижню губу, — поцілуй мене, будь ласка...