Розділ 7

Ада

Я зупинилася біля під'їзду, розглядаючи припарковані автомобілі. І в якому з них Макс? Холодний вітер сильно подув в обличчя, від чого я здригнулася. Мовчки насварила на себе через те, що не додумалася накинути щось зверху. Ця шовкова сукня молочного кольору була аж занадто тонкою для такої погоди. Помітила, що дверцята чорної іномарки відчинилися, і звідти вийшов Макс, поправляючи на собі чорний піджак. Я зауважила, що його волосся було ідеально стягнуте в низький хвіст на потилиці. Хлопець раптом попрямував у мою сторону, а я зробила декілька кроків йому на зустріч. Те, як він дивився на мене, змусило моє тіло затремтіти. Та все ж я переконала себе, що це була всього лише реакція на холодний вітер. Мій погляд швидко пройшовся його тілом. Макс був високим та доволі підтягнутим. У цей момент він навіть здався мені привабливим.

— Привіт! — привітався хлопець першим з легкою усмішкою на вустах.

— Не розчарувала? — спитала я, проводячи руками по спідниці сукні.

— Ні, ти... Ти прекрасна, Адо. — Макс прочистив горло. — Я здивований, якщо чесно.

Його пильний погляд пройшовся моїм тілом. Я навіть помітила дивні іскри бажання в його очах. Він легко поклав свою руку на мою талію, щоб провести мене до свого автомобіля.

— Почекай, — сказала я та почала ритися у своїй сумочці. Я витягнула звідти суху серветку і передала її Максу. — Візьми, будь ласка.

Хлопець розгублено подивився мені в очі, насупившись. Він все ж прийняв серветку, але його збентежений вираз обличчя розсмішив мене. Я легко прикусила нижню губу, щоб не засміятися вголос.

— Навіщо мені це? — спитав Макс.

— Слину підітри! — сказала йому я. — Ти так дивишся на мене, ніби хочеш з'їсти просто зараз.

— Ну, ти доволі ласий шматочок.

Він підморгнув мені, а я просто закотила очі та скривилася. Мені не хотілося відчувати його дотики, тому я поспішила до чорного Ауді, тоді коли Макс ішов одразу ж за мною. Зупинившись біля дверцят, мій погляд знайшов Макса. Я чекала, що він продовжить бути галантним і відчинить мені їх, але хлопець раптом встав неподалік від мене та приклав серветку до свого рота. Я насупилася, спостерігаючи за ним. Він же у цей час уважно дивився на мене, все ще тримаючи серветку біля своїх губ. Це тривало доволі довго, тому я не витримала і спитала:

— Що ти робиш?

— Витираю слину, — відповів він і знизав. — Не можу нічого вдіяти зі своїми рефлексами. Ти дивним чином дієш на мене.

— Дивним чином? — перепитала я, піднявши одну брову. — Що ти маєш на увазі?

Макс задумано відвів погляд. Він декілька секунд дивився в якусь уявну точку, а тоді засунув серветку в кишеню піджака та обійшов автомобіль. Я голосно фиркнула, адже мені таки довелося самостійно відкривати дверцята. У салоні було дуже зручно, тепло та затишно. Я розслабилася, спершись до спинки крісла. Легко провела рукою по шкіряному сидінні, насолоджуючись відчуттями під своїми пальцями. І хоч мені подобався мій старенький автомобіль золотистого кольору, я трохи втомилася від нього.

— Приїхали! — голосно сказав Макс, коли авто зупинилося біля величезного будинку.

Я одразу ж впізнала його, адже раніше мені довелося підвозити сюди Макса. Хлопець першим вийшов з автомобіля, а я ж поспішила за ним. Він підійшов до мене та міцно схопив мою руку, переплітаючи пальці. Я повільно опустила погляд до наших рук. Вже два роки ніхто не торкався до мене так. Я завжди переконувала себе, що більше ніколи не вплутаюся в стосунки, але інколи мені хотілося цього. Я жадала турботи, ніжності та романтики, хоча сама собі не хотіла в цьому зізнаватися.

— Все добре? — спитав у мене Макс, нахилившись ближче до мого обличчя. — Ти задумалася.

— Я в нормі, — тихо прошепотіла.

Мій погляд знайшов його темні очі, а в животі з'явилося приємне тепло. Він легко провів своїм великим пальцем по моїй руці, зупиняючись на зап'ястку. Його погляд все ще був зосереджений на мені. Дивна іскра пробігла моїм тілом, від чого я тихо скрикнула та здригнулася. Це було так неочікувано, що я збентежено опустила голову вниз.

— Ходімо, Cuore mio (з італ. — серце моє) ! — тихо сказав Макс.

Його голос італійською звучав значно глибше, аніж тоді, коли він розмовляв українською. Я легко кивнула головою, і ми разом попрямували до воріт. Не могла сказати, що хвилююся. Це не було справжнім знайомством з його матір'ю, тому я не ставилася до цього серйозно. Будинок був не просто великим, а велетенським. Я мало рота не відкрила, коли ми зайшли на подвір'я. Мої батьки не були багатими. Я виросла у звичайній сім'ї, і ніколи не соромилася цього. Мій погляд зупинився на жінці з темними кучерями, що стояла біля дверей. Це була мама Макса, а я тільки тепер зрозуміла, що навіть не знаю, як її звати.

— Нарешті! — сказала вона, намагаючись усміхатися. — Рада вас бачити.

Її погляд повільно пройшовся моїм тілом. На мить я задумалася про те, чи бачить вона мене разом зі своїм сином? Мабуть, на її думку, я не підходжу йому. Але хіба мене це має хвилювати? Це ж всього лише коротка гра.

— Добрий вечір! — привіталася я, даруючи жінці свою найкращу усмішку. — Надзвичайно приємно, що ви запросили нас до себе на вечерю. Як можу вас називати?

— Марія, — відповіла вона і простягнула мені свою руку. — Нагадай, будь ласка, своє ім'я, бо я уже встигла забути.

Вона дещо знервовано засміялася, хоча намагалася звучати байдуже. Їй це погано вдавалося.

— Ада, — сказала я, не відриваючи від неї свого погляду. — Легко запам'ятати.

Обличчя жінки скривилося від здивування, а потім вона знову засміялася.

— Мабуть, у мене якісь проблеми з пам'яттю, — Марія глянула на свого сина. — Терміново потрібно до лікаря.

— Хіба що до косметолога, щоб він підкреслив твою неймовірну красу, — сказав Макс, усміхаючись.

Я скривилася від його слів. Хто взагалі так розмовляє з матір'ю? Їй, здається, сподобалися слова сина. Вона потягнулася до нього та поцілувала в обидві щоки. Потім жінка зробила те саме зі мною, але це була швидше фальшива імітація. За цих декілька хвилин я не помітила жодної щирої усмішки у свою сторону.

Марія провела нас в дім. Я оглядала темно-бордові стіни коридору, на яких було багато картин. Мою увагу привернули дорогі меблі та не менш дорога мармурна плитка на підлозі. Ми увійшли у вітальню, де я побачила довгий великий стіл з різними стравами на ньому.

Макс провів мене вперед, все ще міцно тримаючи за руку. Біля столу він нарешті забрав свою долоню та відсунув для мене стілець. Я прошепотіла йому подяку та повільно опустилася на крісло. Макс сів одразу ж біля мене. Мій погляд зупинився на різноманітних стравах. Тут було з чого вибрати навіть найвибагливішому гостю.

— Вина? — спитав хлопець, переводячи погляд з мене на свою матір.

Я кивнула головою, і тоді Макс потягнувся до пляшки. Він наполовину наповнив келихи. У горлі стало чомусь надто сухо, тому я потягнулася до бокала, щоб скуштувати напій.

— За знайомство! — сказала Марія, піднявши свій келих.

Я силувано усміхнулася їй та зробила невеликий ковток. Одразу ж скривилася від кислого смаку з гіркувато-солодкими нотками. Ненавиджу сухі вина.

— Це Массето Тоскана, — для чогось сказала мама Макса. — Рідкісне та ексклюзивне італійське вино, що виготовляється з винограду Мерло. Це одне з найпопулярніших вин у світі, але вам, бачу, не сподобалося.

— Ні-ні! — заперечила я. — Мені сподобалося. Просто не дуже люблю вино.

Для того, щоб переконати її у своїх словах, я зробила ще один ковток алкоголю. Так і хотілося знову скривитися, але я стримала себе.

— А яким напоям ви надаєте перевагу? — поцікавилася Марія, уважно спостерігаючи за мною. — Сподіваюся, що не пиву.

Вона голосно засміялася, а я ж підтримала її сміх суто з поваги.

— Ні, звісно ж, — збрехала я, згадуючи декілька пляшок пива у своєму холодильнику. — Обожнюю шампанське!

— Так банально, — пробурмотіла жінка та закотила свої очі. — То як ви познайомилися?

— У галереї, — відповів Макс, а я раділа, що він нарешті взяв ініціативу у свої руки. — Коли приїхав сюди, то вирішив завітати у місцеву галерею. Там зустрів Аду, й одразу ж закохався у неї. Вона неймовірна, еге ж?

— Ох, перестань! — засоромлено сказала я.

— Ти зазвичай не цікавишся галереями нашого міста, — зауважила мама хлопця, підозріло примруживши очі. — Та і не закохуєшся у дівчат з першого погляду.

— Мамо! — напруженим тоном почав Макс. — У нас з Адою все серйозно. І так вийшло, що мене потягнуло в ту галерею, а там я зустрів її. Це доля.

— Доля, — тихо повторила вона, задумано дивлячись у келих. Здавалося, що Марія поринула у свої спогади. — Мені теж раніше здавалося, що моя зустріч з твоїм батьком — це доля. Виявилося, що ні.

Я не хотіла заглиблюватися в їхні родинні проблеми, тому розслаблено сперлася на спинку стільця. Після ще декількох ковтків вина воно навіть здалося мені доволі смачним. Ми нарешті почали вечеряти. Я взялася їсти невеликий шматочок риби, намагаючись робити це максимально тихо. Напруга за столом була занадто напружена. Постійно помічала на собі погляди цієї Марії. Було зрозуміло, що я не подобаюся їй. Не дуже й треба! Й так скоро це все закінчиться.

— І що ви плануєте потім? — раптом спитала жінка. — Одруження, діти?

Я здивовано ахнула, а Макс аж подавився шматком хліба і почав кашляти. Я не надто легко вдарила його по спині. Коли він заспокоївся, то трохи знервовано засміявся.

— Про це ще поки рано говорити, — пробурмотів він. — Ми з Адою не так довго разом.

— Добре. — Марія кивнула. — Такі важливі рішення приходять з часом, і я рада, що ви не поспішаєте. А ти, Ано...

— Ада, — виправила я, стримуючи своє роздратування.

Невже так важко запам'ятати таке елементарне ім'я? Так і хотілося закотити очі, але натомість я мило усміхнулася.

— Адо, — тепер уже правильно звернулася жінка, — ти плануєш переїжджати в Італію?

— Н-ні, — трохи розгублено відповіла я.

— Макс не залишиться тут надовго. Він не любить це місто, а Рим завжди був для нього домом. Стосунки на відстані — це складно. Зазвичай вони ніколи не є довготривалими.

— Думаю, що з цим ми самі розберемося, — трохи різко сказав Макс. — У будь-якому випадку я не буду змушувати Аду їхати зі мною. Це буде її вибір.

— І що вона обере? — спитала Марія, схиливши голову вбік. Її погляд був зосереджений на очах сина. — Ти — відомий художник, а вона працює в галереї, Максе. Ця дівчина використовує тебе! Ніколи б не подумала, що ти такий наївний.

— Думаю, що мені краще знати про почуття Ади до мене. — Макс нахилився трохи ближче до своєї матері. — Це взаємно, мамо. Звідки взагалі це взялося? Ти сама завжди хотіла, щоб у мене нарешті з'явилася дівчина. Ось! — Він показав на мене. — Я знайшов ту, з ким хочу бути. Є ще якісь питання?

— Вона не підходить тобі, — пробурмотіла Марія.

— Звісно! — Макс раптом різко підвівся. — Це ж не ти її обрала для мене, а я сам! Так, мамо! Я сам обрав Аду для себе. На цьому все. Ми йдемо!

Я кивнула головою, погоджуючись. Мені вже давно хотілося втекти звідси. Я звернула свою увагу на жінку, що продовжувала сидіти на стільці, наче нас тут і не було.

— Наступного разу, — почала я, — коли будете погано говорити про мене, переконайтеся, що я не сиджу біля вас. Я не глуха, і все прекрасно чую. Ваші думки мають право на існування, але це не означає, що вони правильні. До побачення!

Макс схопив мене за руку та швидко потягнув до виходу. Я бачила, що він злився. Це через те, що його мама відверто показувала, що я не подобаюся їй? Дивно, але інших причин я не бачила.

Він посадив мене у свій автомобіль, а коли сів за кермо, то одразу ж зняв піджак. Макс мовчки передав мені його. Я прийняла річ з руки хлопця та швидко накинула на свої голі плечі. Ця сукня справді не підходила для осені. Помітила, що Макс розстібнув декілька ґудзиків на сорочці, а після цього засукав рукави до ліктів.

Він не говорив нічого, а я й не питала. Було і так зрозуміло, що він злий та роздратований. Коли автомобіль зупинився біля мого під'їзду, то я потягнулася до ручки, щоб відчинити двері. Макс раптом легко схопив мене за руку, зупиняючи. Я повернула голову в його сторону, зустрічаючись поглядом з карими очима.

— Вибач за те, що сказала моя мама, — спокійно заговорив він. — Вона злиться, бо хотіла, щоб я почав зустрічатися з сусідською дівчиною.

— Все нормально! — мовила я та усміхнулася йому, підбадьорюючи. — Це ж усе брехня. Ми несправжня пара, тому мене це зовсім не хвилює.

— Я радий, — Макс полегшено видихнув. — Думав, що ти образилася на її слова. Я не хотів, щоб вона зачепила твої почуття під час цієї вечері.

— Вона не зачепила, — прошепотіла я. — І мені приємно те, що тебе хвилюють мої почуття. Я, мабуть, піду вже.

— Що з тією виставкою? — нагадав хлопець, глянувши на мене.

— Точно! Ем... Ми можемо завтра туди піти, щоб домовитися про все з начальницею.

— Добре. Хочу якнайшвидше провести її та поїхати звідси. Зробив би це вже зараз, але тепер винен тобі свою частину угоди.

— Тоді до завтра? — спитала я, розглядаючи його обличчя.

— Я заїду за тобою зранку.

Він відпустив мою руку, а я тільки тепер зрозуміла, що весь цей час моя долоня була в його руці. Макс спрямував свій погляд у лобове скло. Я ж поспішила втекти від нього, бо мені починали не подобатися ті відчуття, що з'являлися всередині. І тільки тоді, коли я опинилася у своїй квартирі, помітила, що його піджак досі був на мені. Я схопила пальцями комірець і притягнула його до свого носа. Глибоко видихнула приємний чоловічий аромат, змішаний з терпким парфумом. Мої очі закотилися від задоволення, що пройшлося моїм тілом, і я сперлася спиною до дверей. Це все вже починало мене лякати.