Розділ 5

Ада

Я завмерла на місці, адже явно не очікувала, що... Макс справді поцілував мене? Ну, його губи торкнулися моїх, а це, здається, справжній поцілунок. Коли я востаннє цілувалася? Мабуть, я розучилася це робити, якщо абсолютно ніяк не реагую. Він сильніше поцілував мене, а я міцно вперлася руками в його груди, намагаючись відштовхнути. Та мені це погано вдавалося. Він так припав до моїх губ, наче п'явка. Це було максимально огидно, і мене ледь не знудило. На щастя, він нарешті відлип від мене. Я глянула йому в очі, важко дихаючи. У нормальних дівчат це було б ознакою збудження, але для мене — це суцільна злість. Мені хотілося розірвати цього Макса на шматки, що він дозволив собі обслинити мій рот без мого, бляха-муха, дозволу! І тільки я відкинула руку, щоб вдарити його в обличчя, як він міцно стиснув її та мило усміхнувся комусь за моєю спиною.

— Максе, це... — здивовано заговорив жіночий голос.

Я насупилася та оглянулася назад. Побачила перед собою красиву жінку з каштановими кучерями та темними очима. Біля неї стояла молода блондинка, що мала аж занадто шокований вираз обличчя.

— Мамо! — звернувся Макс, широко усміхаючись. — Що ти тут робиш?

Я розгублено опустила голову вниз, адже зовсім не мала наміру знайомитися з матір'ю цього придурка. Коли підняла погляд на жінку, то помітила, що вона уважно розглядає мене. Макс нарешті забрав свої руки від моєї талії, але все ще міцно стискав мою долоню.

— Ми прийшли з Мартою випити каву, — відповіла мама Макса. Вона махнула рукою в мою сторону. — А це... Це твоя дівчина?

Хлопець трохи зам'явся, а потім обійняв мене однією рукою. Я була настільки збентежена цим усім, що навіть не могла слова вимовити.

— Так! — раптом сказав Макс. — Це моя дівчина. Я тобі про неї розказував.

Жінка дещо розчаровано видихнула, розглядаючи мене. Здається, я не дуже сподобалася їй у ролі дівчини для його сина. Було б сумно, якби не так байдуже.

— Це Ада, — продовжив говорити хлопець. — У нас тут побачення, і ти щойно стала свідком нашої палкої зустрічі. Просто ми не бачилися аж декілька годин.

— Ми, — зауважила його мама. — Ми стали свідками вашого...

— Зближення, — заговорила я вперше за весь цей час.

Мені захотілося вдарити себе рукою по голові. Д-у-у-у-же сильно вдарити. Варто просто піти геть, залишивши Макса самого розгрібати усе. Та я чомусь стояла тут, наче ідіотка, дозволяючи йому тримати мою руку та обіймати.

— Я тут згадала, що у мене ще є справи, — раптом пробурмотіла блондинка, ледве стримуючи сльози. — Піду вже.

— Марто, — з неприхованим жалем мовила мама Макса, але дівчина розвернулася та побігла геть. Жінка знову глянула на нас. — Якби я знала, що ти будеш тут з дівчиною, то не приходила б сюди з Мартою. Вона закохана у тебе.

— Бідолашна, — тихо пробурмотіла я.

Відчула, що Макс сильніше стиснув мою руку. А хіба я сказала щось не так? Закохатися в такого stronzo (придурка) — це справжня біда. І так, я знаю італійською лише два слова, яких колись давно почула в якісь тупій мелодрамі.

— Піду поговорю з нею, — раптом сказала мама хлопця. — Мені б хотілося познайомитися ближче з Аною.

— Ада, — виправила я.

— З Адою. — Жінка винувато усміхнулася мені. — Прийдете цієї суботи до мене на вечерю?

Я насупилася, глянувши на Макса. Це ще звідки взялося? Я не збираюся бути його дівчиною! І цей огидний поцілунок абсолютно нічого не означає.

— Так! Звісно, ми прийдемо! — сказав Макс, продовжуючи усміхатися, наче ідіот.

— Бувай...те! — мовила вона, а тоді розвернулася і попрямувала геть.

Як тільки вона вийшла за двері, я сильно відштовхнула Макса від себе. Він сам відійшов на декілька метрів та трохи знервовано поправив свою куртку.

— Якого біса? — голосно спитала я. — Ти використав мене?

— Заспокойся! — прошипів він, оглядаючись. — На нас і так уже всі дивляться.

Я підійшла ближче до нього, не відриваючи свого злісного погляду від його очей.

— Нам треба спокійно поговорити, — почав Макс. — У мене є для тебе пропозиція.

— Мені вистачило того огидного поцілунку! Досі весь рот у твоїй слині. — Я зарядила йому ляпаса по лівій щоці. — Це тобі за те, що поцілував мене без дозволу.

Макс потер свою щоку та дивно усміхнувся. Мені хотілося ще раз заїхати по його фізіономії, щоб ця дурнувата усмішка зникла з його лиця.

— Люблю запальних дівчат, — тихо мовив він і раптом схопив мене за руку. — Ми можемо домовитися, Адо. До того ж ти ще повинна розповісти мені, чому переслідуєш мене.

— Нічого я не повинна!

— Знову хочеш ночувати у відділку?

Я була готова накинутися на нього, наче бик на червону ганчірку. У мене ледь пара з носа і вух не йшла від моєї злості. Хлопець потягнув мене до того столика, де сидів раніше. Він різко посадив мене на стілець. Це було зовсім не ніжно і далеко не так, як він поводився з тією рудою дівчиною.

Макс зняв свою куртку, а сам сів на стілець навпроти мене. Я з очікуванням подивилася на нього, а він натомість дивився на мене.

— Розповідай! — сказав хлопець.

— Ти перший! — обурилася я.

— Ні, ти перша. Ти вже, здається, раніше обмовилася, що я був твоїм завданням.

Я втомлено видихнула і сперлася руками до столу. Нічого не залишалося, як розповісти йому все та нарешті покінчити з ним.

— Я працюю в картинній галереї, — почала розповідати я. — Моя начальниця нещодавно дала мені завдання. Вона хотіла, щоб я заманила тебе до нашої галереї, бо нам справді дуже потрібна, щоб твоя виставка картин пройшла саме у нас.

Я глянула на Макса. Думала, що він буде злитися, але хлопець виглядав цілком спокійно. Мій погляд опустився на коричневу пляму на його сірому светрі. Мені хотілося засміятися, бо в голові з'явилася картинка, як та дівчина вилила каву на нього.

— І це все? — спитав Макс, піднявши одну брову.

— Т-так. А що ти очікував?

— Як мінімум цікаву історію про те, що ти дуже сильно закохана у мене.

Я голосно засміялася від його слів. Хлопець опустив свою голову, не підтримуючи мого сміху. Здається, його зачепило те, що я не зовсім його фанатка.

— Чекай, а ти справді думав, що я закохана у тебе? — спитала я, витираючи кутики очей від сліз. Не могла ніяк заспокоїти свого сміху. — Ти справді думав, що Я закохана у ТЕБЕ?

— Годі, Адо! — трохи різко сказав він. — Перестань сміятися наді мною.

— Нічого не можу вдіяти. Це так смішно.

— Тобто... Ти взагалі не цікавилася мною? — уточнив Макс.

Його вираз обличчя був таким кислим, що мені хотілося засміятися ще голосніше.

— Я навіть нічого не знала про тебе. Це просто було завдання. Здається, мені непогано вдавалося прикидатися.

— Справді. Я майже повірив. Інколи ти поводилася аж занадто підозріло. І, відверто кажучи, твої переслідування уже починали лякати. — Макс склав руки перед собою та уважно подивився мені в очі. — Отже, ти не є моєю фанаткою, а все, що тобі потрібно, — виставка моїх картин у твоїй галереї?

— Саме так! І я знаю, що ти не погодишся на це, тому... — Я уже майже підвелася зі стільця, як хлопець раптом потягнув мене за руку, змушуючи опуститися назад.

— Моя пропозиція, — нагадав він.

— Гаразд, слухаю, — сказала я, хоча мені насправді було байдуже.

Я мріяла більше ніколи не побачити цього Макса Гроссо. Поцілунку з ним вистачило на все життя. Це тепер моя нова психологічна травма.

— Як ти вже могла зрозуміти, — почав Макс, — мені потрібна дівчина.

— І ти тому запросив сюди ту руденьку красуню? — поцікавилася я, а він кивнув головою. — Круто вона тебе обламала, а ще так ефектно вилила каву на твій светр.

— Їй просто не сподобалася моя пропозиція, але вона може сподобатися тобі.

— Якщо твоя пропозиція така ж огидна, як і твої поцілунки, — я скривилася, — то змушена відмовитися. Сам розумієш. Це було не надто приємно.

— Так, погоджуюся! — Макс закивав головою. — Поцілунок був невдалий.

— Він був жахливий! Найгірший у моєму житті. Навіть, коли я вперше цілувалася у школі, то це було приємніше.

— Ти навіть не дозволила мені тебе нормально поцілувати! — обурився хлопець. — Завмерла, наче риба.

Він потягнув голову вперед, склавши губи бантиком. Я ж просто закотила очі. Тільки він міг звинувачувати дівчину у своїх поганих вміннях цілуватися.

— А ти наче бульдог, — буркнула я, насупившись. — Обслинив мені весь рот!

Макс нахилився трохи ближче до мене. Я помітила, що він злився.

— Мій язик навіть не був у твоєму роті, Адо! Ми всього лише торкнулися губами! ГУБАМИ!

— Це нічого не змінює, Максе. З поцілунками у тебе, м'яко кажучи, не дуже.

— Добре! — здався він, піднявши обидві руки. — Я не збираюся більше тебе цілувати.

— Я б і не дозволила тобі зробити це ще раз. Мені й так зараз доведеться випити декілька пляшок пива, щоб забути цей кошмар. У мене сталася величезна психологічна травма.

Макс закотив очі та похитав головою. Мені було цікаво, що може вивести його настільки, щоб він нарешті показав свій запальний характер. Італійці завжди гарячі та пристрасні. Макс, мабуть, якийсь одиничний виняток.

— То навіщо тобі дівчина? — поцікавилася я, дивлячись на хлопця.

Він підняв на мене погляд своїх темних очей. Вони теж були карими, як і мої, але трохи глибший колір. Майже чорний, тоді як мої очі — світлі та ближчі до коричневого.

— Мама постійно говорить, що мені потрібно одружитися. Я весь цей час ігнорував її слова та не сприймав їх серйозно, але вона, схоже, вирішила взяти це під свій контроль. Мама всяко намагається звести мене з цією Мартою, але вона мені не подобається. Під час нашої останньої зустрічі я проговорився їй, що у мене є дівчина.

— А насправді?

— Нема у мене дівчини, — відповів Макс і глибоко вдихнув. — Я і не хочу. Оці всі стосунки не для мене. Я люблю свободу. Думав, що зможу переконати Лізу зіграти роль моєї дівчини перед мамою, але вона розізлилася, вилила на мене каву... Власне, ти сама це бачила.

— Це було прекрасно, — прошепотіла я та замріяно сперлася щокою на свою руку.

— Потім я спіймав тебе, — продовжив Макс, — і коли ти хотіла розказати мені про своє завдання, я помітив маму з Мартою, тому і поцілував тебе.

— Вау! Ти просто таки використав мій рот у своїх цілях.

— Інколи, слухаючи твої розмови, мені здається, що твій рот ні нащо не здатний, окрім того, щоб виплескувати словесну отруту, — буркнув Макс.

— Дивно, що ти не захлиснувся нею, коли цілував мене.

— Ти... Ти просто нестерпна, Адо.

— Аналогічна ситуація з тобою. Ти мене дратуєш.

— Як чудово, що це взаємно. Та все ж... — Макс замовк, ніби не хотів цього говорити. — Мама бачила нас разом, і вона тепер вважає, що ти моя дівчина.

— І ти хочеш, щоб я прикинулася нею? — майже заверещала я.

— Це всього лише на деякий час.

— Ти жартуєш?

— Це фіктивно, Адо. Ти зіграєш роль моєї дівчини на вечері матері. Можливо, доведеться ще колись зустрітися з нею, але я скоро планую повертатися до Італії, тому...

— Чекай! — я перервала його. — Що мені за це буде?

Я примружила очі, дивлячись на Макса. Він тихо постукав пальцями по столі, а тоді відповів:

— Я погоджуся провести виставку своїх картин у тій галереї, де ти працюєш. Фактично, ти виконаєш своє завдання та водночас допоможеш мені уникнути зближення з Мартою та всіх інших дівчат, з якими могла б моя мама намагатися звести мене.

— А якщо я відмовлюся? — спитала я, піднявши одну брову.

— У такому випадку мої картини ніколи не з'являться у твоїй галереї.

Я задумалася, адже мені справді треба було заманити його до нас. Макс, звісно, страшенно бісить мене, але така пропозиція здалася мені привабливою. Думаю, що впораюся з тим, щоб прикинутися його дівчиною на один вечір. Це не так вже і катастрофічно. Мабуть...

— Добре! Я буду твоєю дівчиною... Фіктивною.