Розділ 2

Макс

Легкий змах пензликом з червоною фарбою по полотні — і картина була б завершеною, якби не моє скептичне ставлення до своїх робіт. Я відійшов на декілька кроків, розглядаючи свій черговий витвір — жіноче обличчя в чорних окулярах у червоному світлі. Ця картина була дивною, але мала свою історію. В принципі, як і кожна з тих, що коли-небудь була написана мною. Я схилив голову вбік, помічаючи неточності. Варто ще допрацювати, щоб усе було ідеальним. Інколи мій перфекціонізм був мені не на руку. Я надто уважно розглядав кожну деталь, кожен мазок фарбою та легкі контури олівцем, і всюди... Всюди я знаходив недоліки. Звичайна людина не помітила б їх, як і поціновувачі мистецтва, а от справжній спеціаліст — з легкістю. Я потягнувся до ганчірки, яку залишив на столику біля мольберта, й узявся витирати пальці від фарби.

Коли я підійшов до вікна та виглянув у нього, то зовсім не здивувався, побачивши свою божевільну фанатку. Вона вже тиждень день у день переслідує мене, але водночас це забавляло. Цікаво, до чого призведе ця гра? Можливо, мені навіть доведеться звернутися до поліції. Вона стояла, спершись до капота свого старенького автомобіля. Дивно, що така молода дівчина водить цей Ланос жахливого золотистого кольору, наче іржа. Вона раптом сильніше закуталася у своє бежеве пальто, обійнявшись руками. Мабуть, було холодно. Вітер розвівав її темне волосся в різні сторони, а вона навіть не додумалася зібрати його. Воно було майже чорним, але з легким коричневим відтінком. Як і її очі, якими вона нещодавно налякано дивилася на мене, коли я загнав її в пастку. Голова дівчини повернулася в сторону будинку й вона уважно подивилася у вікно. Мабуть, помітила, що я спостерігаю за нею, бо одразу ж напружено випрямилася. За цією фанаткою було не менш цікаво спостерігати, аніж їй за мною. Хоча інколи мені здавалося, що вона злилася, коли стояла там під вікнами. За цей тиждень я уже звик до її присутності, але це таки здавалося мені дивним. Я хоч і був відомим художником в колах поціновувачів мистецтва, але не настільки, щоб за мною бігали прихильниці. В Римі такого не було жодного разу, як і в будь-якому іншому місті Італії. Чого не скажеш про нічим не примітне містечко, де жила моя матір. Я навіть не думав, що тут хтось взагалі знає про мене. Мені здавалося, що в таких містах люди не надто цікавляться такими захопленнями. Італія — зовсім інша річ. Це місто створене для великих митців: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Боттічеллі та Мікеланджело... Ці імена знає кожен, хто хоча б має вуха, адже про цих художників не говорив лише лінивий. Свого часу переді мною постав вибір: переїхати з матір'ю сюди чи залишитися з батьком в Римі. Без жодних вагань я обрав Італію — країну можливостей для себе. Я хотів, щоб мої картини захоплювали з першого погляду, і я зробив усе для того, щоб стати тим, ким я є зараз. Макс Гроссо — відомий італійський художник-сучасник з зовнішністю та тілом грецького бога й хорошою самооцінкою. Ідеальний варіант для якоїсь молоденької дівчини, що мріє про кохання, але... Я не хочу стосунків зовсім. Розважитися вночі для розрядки, щоб розслабитися і насолодитися прекрасним жіночим тілом? Добре! Пов'язати себе стосунками та партнерськими обов'язками, а ще, не дай Боже, одружитися? Ніколи!

Я відкинув брудну ганчірку та попрямував у старенький душ, щоб привести себе в порядок. Останні дні мама надто сильно наполягала на тому, аби я навідався до неї. Мені б значно більше сподобалося сидіти у цій старенькій кімнаті та малювати, аніж слухати мамині розповіді про те, що мені не завадило б уже одружитися. Після швидкого душу я витягнув з невеличкої шафи джинси та гольф чорного кольору. На вулиці було прохолодно, тому довелося ще вдягати шкіряну куртку. Своє волосся, що досягало плечей, я зібрав у низький хвіст. Мені було комфортно саме так, хоча батько завжди робив зауваження моїй зачісці. Як сумно, що мені на це абсолютно байдуже. Я кинув свій телефон у кишеню, а тоді швидко спустився на перший поверх та попрямував на вулицю. Як тільки вийшов з будинку, то помітив, що моя переслідувачка різко випрямилася. Спочатку я хотів замовити собі таксі, а потім згадав, що воно і так кожного дня та вечора під моїми вікнами. Я попрямував у сторону дівчини, помітивши, що вона напружилася.

— Як чудово, що ти тут! — голосно сказав я. — Мені якраз потрібен водій.

Вона примружила свої темні очі, склавши руки на грудях. Здається, злилася, але хіба я давав привід?

— До чого тут я? — буркнула дівчина.

— Ти ж і так будеш їхати за мною, а в цьому нема сенсу, адже ми поїдемо разом.

Її брови зійшлися. Вона скривилася, насупившись. Це мало б бути мило, але вираз її обличчя був таким, наче вона готова була мене вбити.

— Не зрозуміла?

— Кажу, що підвезеш мене! Що тут незрозумілого?

І поки вона шоковано стояла на місці, я обійшов автомобіль і сів на пасажирське сидіння. Тут було максимально некомфортно та тісно. Я трохи покрутився в кріслі, намагаючись знайти зручну позу. Вона увірвалася всередину, наче торнадо. Від цього навіть автомобіль почав трястися. Дівчина сіла на водійське сидіння, дивлячись мені в очі.

— Виходь! — голосно сказала вона та штовхнула мене в плече.

Я здивувався такій грубості, адже справжня фанатка мала б радіти, що її кумир сидить поруч з нею?

— А в чому взагалі проблема? — обурився я.

— У чому проблема? Ти без дозволу сів у мій автомобіль!

— Ти ж і так їхатимеш за мною, як робила весь цей тиждень день у день.

— Це... Це... — Вона запнулася, намагаючись підібрати слова. — Це дуже нахабно, Максе! І зовсім не личить художникам. Я думала, що ти більше глибокий.

Я закотив очі, склавши руки на грудях. Оцей стереотип, що якщо ти митець, то повинен бути культурним та вихованим, дратував мене.

— Ти можеш не кричати, а нарешті поїхати. Я поспішаю.

— Я не наймалася твоїм водієм! — сердито буркнула дівчина, але таки завела свій автомобіль.

— Я міг би подумати про це, але ти надто емоційна, — зауважив я. — Та ще й кричиш так голосно. І це я вже мовчу про твоє барахло, яке ти вважаєш автомобілем.

Я назвав їй адресу будинку своєї матері та помітив, як міцно вона стиснула своїми пальцями кермо.
Вона похитала головою, наче хотіла сказати щось погане, але все ж стримала себе. Дівчина зосередилася на дорозі, а я спостерігав за нею, намагаючись згадати її ім'я. Анна, Ана чи Алла? Я трохи насупився, пригадуючи нашу останню розмову. У мене вилетіло з голови те, як вона назвала себе. Гучний звук мобільника змусив мене здригнутися з переляку. Дівчина швидко глянула на екран та важко видихнула.

— Мовчи! — наказала вона мені, прийняла дзвінок і ввімкнула динамік. — Привіт, мамусю! Ти щось хотіла?

Її голос змінився за одну мить. Став тонким та дзвінким, а не таким сердитим, як вона розмовляє зі мною.

— Ми з татом хочемо поцікавитися, коли ти прийдеш до нас на вечерю? — сказав жіночий голос з телефону. — Ти вже більше як тиждень не приходила.

— Знаю, просто... У мене зараз так багато роботи. Я майже нічого не встигаю.

— Адо, тобі треба менше працювати. — Точно! Вона, здається, саме так називала своє ім'я. — Я можу поговорити з Інною, щоб вона давала тобі менше завдань у тій га...

— Все добре! — різко урвала дівчина. — Мені подобається моя робота. Це все, що ти хотіла?

— Ти зараз зайнята, донечко?

— За кермом.

— Ох, тобі треба було відразу сказати про це! Ти ж знаєш, що не можна говорити по телефону за кермом. Це дуже небезпечно.

— Знаю-знаю, — пробурмотіла Ада і закотила очі. — Я тобі потім перетелефоную.

— Чекатиму. Татусь передає тобі вітання. Будь обережною на дорозі та бережи себе. Ми тебе дуже любимо. Цілую!

— І я вас теж.

Вона легко усміхнулася, а після цього вимкнула дзвінок. Мене ледь не знудило від того, наскільки милою була її розмова з мамою. Таке враження, наче вони маленьку дитину відправили в школу, а вона вже насправді доросла дівчина. Доросла, приваблива і до біса красива дівчина. Коли вона перелазила через паркан я встиг помітити, що у неї красиві довгі ноги, які вона ховає за цими довгими пальтами. Упевнений, що у неї неймовірна фігура, контури якої так і хотілося вивести на полотні. Мій погляд повернувся до її обличчя: густі темні брови, довгі вії, які вона підвела тушшю, маленький кирпатий носик, добре виражені вилиці та пухкі губи. Дідько! Вона справді була красивою.

— Чому ти так дивишся на мене? — спитала вона та краєм ока глянула на мене. — Мені не подобається твій погляд.

— Ти красива, Адо! — чесно сказав я. Вона, здається, здивувалася. — Не очікувала, що я скажу саме це?

— Ні, але мене тепер ще більше лякає те, як ти дивишся на мене. Перестань робити це!

— Ти хвилюєшся? — спитав я, нахилившись ближче до неї. — Твоє серце почало битися сильніше в грудях, а дихати стало важче? Ти збентежена, розгублена, а ще помітно знервована.

— Перестань! — буркнула вона, намагаючись виглядати строго. — Ти поводишся, наче маніяк. Я боюся тебе.

— Це ти більше схожа на маніячку. Переслідуєш мене уже тиждень. Скоро мені доведеться звертатися в поліцію.

— В поліцію? — перепитала дівчина, глянувши на мене.

— А ти що думала? Я — відома особистість, а ти своїми переслідуваннями становиш мені потенційну небезпеку. Я не хочу померти від руки якоїсь божевільної фанатки.

— Ти сам сів у мій автомобіль, — зауважила вона та задоволено усміхнулася. — Жертва потрапила в пастку свого мисливця. Як сумно.

— Ох, а як же сумно буде тобі у відділку поліції! — сказав я та шумно видихнув. — Вони закриють тебе за ґратами на декілька днів, щоб ти нарешті усвідомила свою поведінку.

— Ти погрожуєш мені?

— Всього лише попереджаю. Я не хочу кожного дня бачити тебе зі свого вікна. Це вже починає лякати. Не знаю, на що ти здатна.

— Приїхали! — голосно мовила дівчина, коли автомобіль зупинився неподалік від будинку моєї матері. — Тепер вимітайся нарешті з мого авто! Я терпіти не можу, коли в ньому ще хтось, окрім мене.

— Ще назад мене підвезеш, cuore mio! (з італ. — серце моє)

Я помітив, що вона насупилася, глянувши на мене. Значить, не розуміє італійської. Це ще краще!
Я вийшов з автомобіля та нахилився до неї. Дівчина підозріло дивилася на мене, примруживши очі.

— Скоро повернуся, — додав я. — Не сумуй тут без мене!

— Іди до біса, stronzo! (з італ. — придурок), — просичала вона. — Ти більше ніколи не сядеш в мій автомобіль!

Дівчина різко потягнулася в мою сторону та гучно закрила за мною дверцята. Вона показала мені свого язика з напіввідчиненого віконця та поїхала геть. Я деякий час дивився услід її золотистому авто. Схоже, вона точно c'è una pazza (з італ. — якась божевільна)