40 Денис

Майже увесь тиждень йшли дощі, але субота вирішила порадувати нас гарною погодою.

Останнім часом Яновська не виходила з квартири через свою травму, тому я вирішив вивести дівчину на вулицю, щоб вона подихала свіжим повітрям і трохи розважилась, а то вже засиділась за своїми книгами.

Заучка навіть, коли хворіє, то думає лише про навчання. Так і голова може не витримати.

- Вікуся, я купив все по списку, - сказав я, заходячи до неї в кімнату.

- То з тебе ще будуть люди, Садовський, - посміхаючись, відповіла моя сусідка по квартирі, відірвавшись від переписування конспектів.

- Яновська, перевдягайся. Ми йдемо на вулицю. Зараз приїде Антон і відвезе нас у парк.

- Може якось іншим разом? У мене ще багато роботи.

- Ніяких інших разів, зубрило! У тебе є двадцять хвилин, щоб перевдягнутись, бо поїдеш так, як є, - попередив я Віку.

- Ти - справжній тиран, Денисе. Ні краплі жалю до травмованої дівчини, - надувши губки, промовила заучка.

- Ніякий я не тиран. Просто, я боюся, що твоя п'ята точка приросте до стільця чи до дивана. Що ми тоді будемо робити? - Сміючись, поцікавився я.

- Садовський! - Обурилась Вікуся, грізно на мене поглянувши.

- Я від народження Садовський. Швидше збирайся, якщо не хочеш, щоб всі відвідувачі парку побачили твою зелену піжаму у вигляді жаби.

- Це не жаба, а дракон!

- От будеш всім це пояснювати, - промовив я і швидко вискочив за двері.

Я дуже вчасно втік від сердитої  заучки, бо мені в слід полетіла якась товста книга.

- Яновська, тобі треба ще потренуватись в міткості! - Крикнув я і пішов на кухню розбирати покупки.

Вікуся невдоволено бурчала, але все ж перевдяглась. Коли приїхав Антон, я відніс її в авто.

Сьогодні в парку було багато людей. Схоже, що не лише ми вирішили погрітися на сонці.

Поки Віка почала дуже обережно розпитувати Антона про Юльку, я купив нам всім по великому ріжку фісташкового морозива.

- На вулиці так добре. Дякую, хлопці, що витягли мене з дому і привезли сюди. Було б добре ще й Аміго вивести погуляти, - промовила Вікуся, насолоджуючись морозивом.

- Щоб взяти на прогулянку того рудого хулігана, на нього спершу треба вдягти повідок, - сказав я, пригадавши нашу з ним прогулянку, коли я бігав по парку наче навіжений.

- Так, без повідка нічого не вийде, - погодилась зі мною Віка.

- Як Юля справляється з роботою по дому? - Поцікавився я у друга, пам'ятаючи про нашу з нею домовленість.

- Чесно кажучи, я не очікував, що вона така спритна, хазяйновита і смачно готує. Тепер мені живеться дуже комфортно. Всюди порядок і завжди є смачна, домашня їжа. Сашко мені тепер дуже заздрить, бо досі живе в безладі.

- Бачиш, як все добре склалось, а ти боявся, Антоне.

- Ага...

- А ти знаєш, що Юля вміє готувати дуже смачні вареники. Вона нам зараз допомагає. Приїздить двічі на тиждень, щоб приготувати їсти. Вчора Юля зробила нам вареники з сиром. Це щось неймовірне. Правда, Вікусь?

- Так, було дуже смачно, - підтвердила мої слова зубрилка і навіть для більшої правдоподібності, покивала головою.

Яка ж вона кумедна... 

- А я ще не куштував Юліних вареників, - сумно промовив Антон.

- То які проблеми? Попроси її приготувати тобі цю страву і скуштуєш, - порадив я.

- Так і зроблю.