36 Денис

- Денисе, мені щойно зателефонувала Юля. Вони з Олею вже їдуть сюди, щоб мене провідати!  Потрібно негайно приховати всі сліди твого проживання тут! - Схвильовано промовила Яновська.

Почувши це, я зрозумів, що мій план спокійно провести недільний день вдома, накрився мідним тазом.

Лаючись і спотикаючись, я, зі швидкістю світла, носився по квартирі, збираючи свої речі, щоб заховати їх у себе в кімнаті і замкнути.

Ледь я встиг з усім розібратись і перевдягтись, як почувся дзвінок у вхідні двері.

- Привіт, Садовський! Ти теж приїхав провідати Віку? - Поцікавилась Юлька.

- Так... Проходьте, дівчатка. Давайте я допоможу Вам зняти куртки.

- Привіт, Денисе! Рада тебе бачити, - Привіталась Оля, знімаючи кросівки.

- І я вас дуже радий бачити, - збрехав я, бо сьогодні був зовсім не налаштований на зайвий шум і метушню, а знаючи цих двох, розумів, що без цього не обійдеться.

Я вчора так перехвилювався чере Вікусю, що вночі майже не спав. Крім того, ближче до ночі, у Яновської розболілась нога і я мусив знову давати їй знеболююче.

Мені важко було дивитись на те, як страждає ця малявка. Хоча Віка намагалась триматись молодцем, але я бачив, як їй було важко. Увесь настрій веселитись і розважатись наче випарувався.

- Побачив нас, зрадів, а тепер можеш йти у своїх справах.  Ми з Олею самі попіклуємось про Віку, - заявила Юлька і почала мене випихати з квартири.

Я не хотів примушувати Вікусю зайвий раз хвилюватись, тому мовчки взувся і взявши свою куртку, вийшов за двері. 

Оце я дожився... Якесь нахабне дівчисько щойно вигнало мене з власного дому. І що ж мені тепер робити?

Діставши телефон, я подзвонив Антону. Я сумнівався, що він вже прокинувся після вчорашньої вечірки, але  вирішив спробувати.

- Так, - почувся сонний голос товариша.

- Привіт. Ти зараз де?

- Вдома... Вчора вечірка пішла трохи не за планом і я поїхав додому.

- Я зараз приїду до тебе.

- Добре. Прихопи мені холодної водички і щось поїсти.

- Прихоплю, - пообіцяв я і відключився.

Купивши  їжу, я викликав таксі і поїхав до Антона.

Якщо  у свій попередній візит до друга я думав, що у нього в квартирі брудно, то я дуже помилявся, бо тоді було ще нормально, а от зараз...

Побачивши на кухні гори брудного посуду, я вирішив, що краще тут нічого не їсти і не пити, бо буде печаль.

- Антоне, ти чого такий свинарник розвів? - Поцікавився я, роззираючись довкола.

- Облиш, Денисе. Так всі хлопці живуть. Ти у Сашка вдома був?

- Ще ні...

- У нього ще гірше, - запевнив мене Антон, попиваючи воду.

Я не міг уявити собі, куди вже гірше, тому вирішив в гості до Сашка поки не їхати.

- Якби я знайшов собі когось, типу хатньої робітниці, то у мене теж було б все чисто і борщ на столі...

Слова Антона наштовхнули мене на одну ідею. Кілька днів назад я чув, як Оля казала, що шукає собі підробіток.

- Слухай, друже. Подружка Вікусі шукає собі роботу. Можу у неї запитати.

- Яка саме подружка? Якщо той рожевий єдиноріг, що полюбляє індійське кіно, то Боже збав. Мені досі стає моторошно, коли згадую, як вона нам індійські танці танцювала. Тільки ребра після її обіймів боліти перестали... 

- Я не Юльку мав на увазі, а Олю, - сміючись, промовив я.

- Оту тендітну з великими очима?

- Так, її.

- З тією я не проти мати справу. Вона симпатична і навіть мила.

- То я  телефоную?

- Давай.

Я зателефонував Вікусі. Спершу поцікавився, як вона себе почуває, а потім запитав про те, чи Оля ще шукає роботу.

- Все, Антоне. я знайшов вирішення твоєї проблеми. Я сказав Олі твою адресу і розповів, як до тебе дістатись. Скоро твоя рятівниця у блискучій броні приїде і наведе тут лад. Про ціну і умови роботи будете самі домовлятись.

- Чудово.

Поки Антон розповідав мені про те, як вчора на вечірці випадково зустрів двох своїх колишніх дівчат і що там почалось, час пролетів непомітно.

Я так насміявся, що у мене аж живіт почав боліти. Почувся дзвінок у двері і господар квартири пішов відчиняти.

- Я й уявити собі не могла, що такий гарний хлопець може бути таким заср... Неохайним, - заявила Юлька, заходячи на кухню.

Антон виглядав так наче щойно побачив привида.