35 Віка

Дивлячись на те, як Юля і Оля метушаться, бігаючи навколо мене і сваряться, я не стрималась і розплакалась.

Моя бідолашна нога жахливо боліла і я дуже боялась того, що це може бути перелом. Як мені тепер ходити на заняття в академію?

Двері в кімнату до дівчат різко відчинились. Першим увійшов Денис, а слідом  за ним - його товариш, Антон.

- Як ти? - Схвильовано поціквився Денис, уважно мене роздивляючись.

- Я впала зі столу і травмувала ногу, - намагаючись не плакати, відповіла я.

- Я зараз віднесу тебе в машину і ми поїдемо в лікарню, - промовив хлопець, обережно беручи мене на руки.

Я вперше в житті бачила Садовського таким серйозним. Його стурбований вигляд  налякав мене ще більше. Навіть Денис вже зрозумів, що все зовсім кепсько.

Денис ніс мене на руках, а Антон взяв мої речі. Я з усіх сил намагалась заспокоїтись і не виглядати розмазнею і плаксою, але мені це дуже погано вдавалось.

- Вікусь, не плач... Все буде добре, - промовляв Садовський, поглажуючи мене по волоссі, поки ми їхали в лікарню.

Спроби Дениса заспокоїти мене викликали у мене новий потік сліз.

- Яновська, ти ще трохи так поплачеш і затопиш Антону авто. Тобі треба такі пробеми? Давай, мала, припиняй. Ми вже майже приїхали.

Після того, як мене оглянув лікар, виявилось, що не все так погано. У мене була невеличка тріщина в нозі. Вже ж краще, ніж перелом.

Мені наклали гіпс на ногу і приписали знеболюючі ліки. Денис відніс мене в авто. Дорогою додому ми зупинились біля аптеки і він придбав мені потрібні ліки.

Спостерігаючи за тим, як легко Садовський носив мене на руках, я тільки зараз зрозуміла, який він фізично сильний. Недарма Садовський з дитинства займався різними видами спорту.

Денис приніс мене на кухню і обережно посадив на стілець.

- Вікусь, перед тим, як пити ліки, тобі необхідно поїсти. Так лікар порадив, тому жодні відмови від тебе не приймаються, - серйозно промовив хлопець, розігріваючи мені борщ.

Поки я їла, Денис вже встиг поспілкуватись по телефону зі своїми друзями і знайти мені милиці.

- Дякую. Я вже поїла, - промовила я, відсуваючи порожню тарілку.

- Чудово. Зараз ми з Антоном поїдемо за милицями і заберемо посилку з пошти. А ти, Вікусь, спробуй трішки поспати, - промовив Денис, даючи мені ліки і склянку з водою.

- Добре...

Денис відніс мене в мою кімнату і посадив на ліжко.

- Денисе, тобі не обов'язково постійно носити мене на руках. Ще спину травмуєш... Можеш просто підтримувати мене, а я пострибаю...

- Так значно швидше. Привезу тобі милиці, тоді будеш стрибати, як зайчик, а зараз відпочивай.

Денис вийшов з кімнати і обережно зачинив за собою двері. Сьогодні я була безмежно вдячна йому за допомогу і турботу.

Навіть не уявляю, щоб я робила без нього в цій жахливій ситуації. Сьогодні Денис показав мені, що може не тільки поводитись, як легковажний бовдур, а й бути надійним другом.