33 Віка

Бісів мажор зі своїми дівками! Тільки варто мені було подумати, що він не такий вже й поганий, як я  знову розчарувалась. 

Знаходидь  собі якихось навіжених дівок, потім кидає їх, коли вони йому набридають... Мабуть, що із цією було так само, тому вона і вирішила зігнати злість на мені.

Треба ж було мені опинитись не у тому місці і не у той час? Хоча, поруч із таким безсоромним ловеласом, як Садовський, потрапити в неприємності через його ненормальних колишніх можна будь - коли.

Важко зітхаючи, я йшла вулицею, мріючи швидше дістатись додому, щоб помитись, перевдягтись і випрати куртку.

Трясця! Я ще й свій улюблений виноградний сік вилила на ту дурепу. Ех! Схоже, що сьогодні - не мій день.

Таке інколи зі меною трапляється, коли цілий день не щастить. Краще сьогодні зайвий раз з дому не виходити, щоб не знайти зайвих неприємностей на свою п'яту точку.

Підтвердження моїх невеселих думок не примусило себе довго чекати. Машина, що пронеслась повз, обдрипла мене водою з калюжі з голови до ніг.

Зараз на вулиці тепло і сонячно, але вночі пройшла добряча злива, тому довкола досі були калюжі. Треба швидше бігти додому і сидіти тихо, як мишка до завтрашнього дня.

Дома мене зустрів Аміго. Малий хитрун почав тертися мені об ноги, очікуючи на гостинчики.

- Вибач, малий. У мене собою нічого немає. Всі твої смаколики залишились у Садовського, - промовила я, беручи кошеня на руки.

Зателефонувала мама і нагадала за посилку. Поки не забулась, я змінила одержувача в мобільному додатку Нової пошти із себе на Дениса.

Сподіваюсь, що Садовський не забуде про нашу домовленість і заїде на пошту.

Мій телефон знову ожив. Цього разу це була Оля. Вона кликала мене до них у гуртожиток  допомогти поклеїти шпалери в кімнаті.

Мої подруги вирішили зробити невеличкий ремонт на вихідних. Я обіцяла їм допомогти, але геть про це забулась.

Трясця! Не можу ж я їм відмовити, бо у мене сьогодні невдалий день. Сподіваючись, що  все буде добре, я швиденько помилась, висушила волосся, перевдяглась і побігла на трамвайну зупинку, щоб доїхати до гуртожитку.

До дівчат я дісталась без пригод і це мене дуже порадувало. Перевдягнувшись у робочий одяг, я відразу взялась їм допомагати.

Під веселу музику і Юлькині жарти, робота йшла швидко. В компанії невгамовних дівчат, які вже тричі встигли посваритись за останню годину, я  й забулась про свій поганий день і неприємності, а дарма, бо вони не забули про мене.

Неочікувано у стола, на якому я стояла, розглажуючи шпалери, зламалась ніжка і я з криками полетіла на підлогу.

- Ти як? - Схвильовано запитала Юлька, допомагаючи мені піднятись.

- Дуже боляче? - Поцікавилась Оля.

- Нога жахливо болить. Не можу на неї стати, - стримуючи сльози, відповіла я.

Ну чому мені так сьогодні не щастить? Тільки перелому не вистачало для повного щастя.

Дівчата знову почали сваритися через те, як мені краще допомогти. Оля стверджувала, що потрібно викликати швидку, а Юля казала, що викликати таксі буде швидше.

Поки вони сварились, я дістала з кишені телефон, який дивом вцілів після мого падіння і набрала Дениса.