31 Віка

Наша сусідка, залишивши мені свого внука, принесла ще два пакети з його речами.

- Невже малюку стільки вього знадобиться на кілька годин? - Здивовано поцікавилась я, роздивляючись торби.

- З дітьми ніколи не знаєш, чого чекати... Ще раз дякую за те, що погодилась посидіти з Мишком, - промовила бабця і поспішила в лікарню до своєї подруги.

Денис, м'яко кажучи, був невдоволений тим, що я погодилась поглядіти малого.

Щойно я пустила Мишка на підлогу, як він відразу зацікавився нашим Аміго. Кошеня тихенько собі спало на дивані, згорнувшись клубочком і нічого не підозрювало.

Малюк спершу просто дивився на котика, а потім вхопив бідолаху за шкірку. Аміго так зам'явчав, що я аж здригнулась.

- Мишко, давай відпустимо котика, бо йому боляче, - спробувала я домовитись з малюком, але той мене не слухався.

- Малий, поглянь, що у мене є, - промовив Денис, показуючи йому свій телефон.

Мишко відпустив кошеня і потопав до Садовського. Врятований Аміго так рванув з вітальні, що за ним аж закуріло. Воно і не дивно, бо такого знущання над своєю котячою персоною він ще не знав.

Денис знайшов на телефоні якісь мультики для малюків і Мишко із задоволенням їх дивився.

Я ніколи раніше не мала справ з такими малими дітьми, тому дуже хвилювалась про те, як все пройде з Мишком.

Малюк щось там белькотав, а Денис йому піддакував і пояснював, що відбувається у мультику.

Все йшло добре до тих пір, поки Мишко не захотів якусь "аку".

Я уявлення не мала, що це таке, тому принесла пакет з його іграшками і почала по черзі показувати  їх  хлопчику.

Мишко плакав і сердито махав руками.  Всі спроби Дениса якось забавити його теж виявилися марними.

- Зателефонуй його бабці і запитай що це таке, поки у мене голова не вибухнула від його плачу, - порадив Садовський.

Виявилося, що ака - це червона шкарпетка, якою Мишко дуже любить гратись. Порившись у пакеті з одягом і підгузками, я знайшла пару маленьких червоних шкарпеток і віддала їх хлопчику.

Малюк відразу заспокоївся, а ми з Динисом видихнули з полегшенням.

Я помітила, як часто Садовський поглядає на годинник, мріючи швидше спекатися Мишка. Я і сама про це мріяла. Схоже, що мої материнські інстинкти ще не збирались прокидатись.

Награвшись своїми шкарпетками, хлопчик вчепився рученятами у Денисове волосся.

- Мишко припини... Дивись, які гарні іграшки, - спробувала я зацікавити малюка і врятувати Садовського. 

Не вистачало ще, щоб він зараз психонув і втік, залишивши мене саму з цим малим, рудим бешкектником.

Мишко відпустив Дениса і схопив за волосся вже мене. Не знаю, як такий малюк своїми крихітними рученятами міг так міцно тримати і сильно тягти мої бідолашні коси, щоб у мене аж сьози на очах виступили.

- Малий, відпусти Вікусю. Вона і так вже плаче. Не треба дівчаток ображати... - Промовив Денис, намагаючись звільнити моє волосся.

Мишкові набридли такі ігри і він сам відпустив мене, щоб вкусити Садовського за руку.

Денис з надією подивився на годинник і важко зітхнув. Малюк з таким задоволення гриз Денисову руку, що мені навіть стало шкода мажорика.

А потім сталося справжнє жахіття. Спершу Денис, а потім вже і я відчули неприємний запах.

- Вікуся, твій підопічний навалив в штани, - повідомив Садовський, скривившись.

- В пакеті з речами є підгузки... Зараз я їх дістану.

Біда полягала у тому, що мене почало нудити і я ніяк не могла примусити себе взятись за Мишка, який вже знову почав плакати.

- Знайди ще вологі серветки, - порадив хлопець.

Я віддала Денису серветки і заклякла на місці. Мишко верещав все голосніше, а я почувалась зовсім безпорадною і нещасною. 

- Вікусь, йди краще зроби мені кави... Я якось тут сам розберусь.

Хто б знав, як в цей момент я була вдячна Денису.

Я побігла на кухню і не лише каву зробила, а й наробила цілу гору бутербродів. Тільки б не повертатись до Мишка.

Почувся дзвінок у двері і я кулею помчала в коридор. Надіючись, що це прийшла мама хлопчика.

На моє щастя, це справді виявилась вона. Мама Мишка прийшла значно раніше, бо турбувалась про малого.

 Молода жінка була дуже вдячна нам з Денисом  і навіть принесла цілу коробку шоколадних кексів на гостинчик.

Зачинивши за нею двері, я видихнула з величезним полегшенням.

- А нянька з тебе виявилась кепська, - сміючись промовив Денис.

- Що є, то є. Схоже, що я ще зовсім не готова до дітей навіть чужих.

- Все прийде з часом, Вікуся, - посміхнувшись, промовив Денис і пішов на кухню пити каву.

Як це не дивно, але легковажний мажорик значно краще впорався з малюком, ніж я.