30 Денис

Чим більше часу я проводжу разом із зубрилкою, тим більше нового і дуже неочікуваного про неї дізнаюсь.

Хто міг би подумати, що ця енциклопедія на ніжках полюбляє дивитись американський реслінг і фанатіє від Ренді Ортона і Джона Сіни?

Мені таке точно в голову не прийшло б, тому я вчора був вражений, коли побачив і почув, як Вікуся вболіває за якогось накачаного, напівоголеного здорованя, що викинув за ринг кримезного товстуна.

Заучка так верещала від радості, що я подумав, що з нею щось трапилось і побіг на допомогу. Дорогою я так поспішав, що примудрився боляче тріснутись мізинцем лівої ноги об ніжку бісового стільця, що так невчасно мені попався.

Тихенько лаючись і кульгаючи, я все ж дістався до вітальні, де побачив, що з моєю сусідкою по квартирі не просто все добре, а дуже добре.

Особливо мене роздратувало те, як захоплено вона витріщалась на здорованя в трусах і радісно плескала в долоні.

- Ти чого верещиш, як ненормальна? - Невдоволено поцікавився я, масуючи свій бідолашний палець, що досі болів.

- Ой! Вибач, Денисе... Я так зраділа, що Ренді виграв цей бій, що не змогла стриматись. Ти тільки подивись, який він крутий!

- Вікусь, та він же старигань і страшко. Теж знайшла мені, ким захоплюватись.

- Не такий він вже й старигань. Крім того, поглянь, яка у нього ідеальна статура... А розмах рук... А широкі плечі і кубики пресу. Тримайте мене семеро!

- Яновська, я в шоці від того, що ти цікавишся реслінгом. Зазвичай, дівчата такого не дивляться...

- Ну, ти багато чого про мене не знаєш, Садовський... Давай поговоримо пізніше, бо зараз буде бій між Дольфом Зіглером і Романом Рейнсом. Обіцяє бути дуже цікаво, - захоплено промовила Вікуся і міцно обійнявши Аміго, втупилась у екран телевізора.

Не уявляю, що в голові у цієї дівчини. Ще вчора вона дивилась якусь сопливу дораму і лила сльози, співчуваючи бідолашній героїні, а сьогодні із захопленням спостерігає за тим, як накачані здоровані дубасять і кидають один одного.

- Яновська, ти хоч знаєш, що вони б'ються не по - справжьому? Це все постановочні бої...

- Знаю, знаю, Садовський! Йди і не заважай мені дивитись.

Дожився... Спершу, ця малявка майже відібрала мого домашнього улюбленця, а тепер ще й від телевізора проганяє. Нахабства їй не займати.

Почувся дзвінок у вхідні двері. Кого це там принесло? Хоч би моя мамця знову зі своєю перевіркою не наглянула.

Я відчинив двері і здивовано витріщився на якусь бабцю з рудим малюком на руках.

- Добрий вечір. Я - Лідія Петрівна, ваша сусідка. - привітно посміхаючись, промовила старенька.

- Добрий вечір... Я - Денис. Можу вам чимось допомогти?

- Мені б з Вікою поговорити. Вона зараз вдома?

- Так. Я зараз її покличу.

Тільки зубрила може знайти собі в подруги якусь стареньку бабцю.

- Ну, що знову? - Невдоволено поцікавилась заучка, помітивши мене.

- Там до тебе твоя подруга прийшла, - посміхаючись, сказав я.

- Яка ще подруга? 

- Піди подивись і дізнаєшся.

Вікуся поспішила у коридор, а я всівся на диван і діставши з кишені телефон, почав переглядати останні повідомлення.

Хвилин через десять повернулась Вікуся з малюком на руках.

- Навіщо ти його принесла? Це тобі не Аміго, щоб з ним гратись. Дитина - це відповідальність, а я поки що бажаю уникати такого "щастя". 

- Лідія Петрівна попросила наглянути за її внуком кілька годин. Щойно її дочка повернеться з роботи, то відразу його забере...

- Що?! Кілька годин?! Навіщо ти погодилась?

- У неї серйозна причина... Я не могла відмовити... Ти ж не залишиш мене саму з дитиною? Я ще ніколи не гляділа малюків.