24 Віка

Я поверталась додому з непереборним бажанням прибити одного паскудного мажора.

Моя багата уява жваво підкидала мені яскраві картинки цього чудового дійства.

- О, Вікусь! Щось ти рано... -  Здивовано промовив Денис, побачивши мене.

І у нього ще вистачає нахабства казати мені таке?! А по чиїй милості я зараз припленталась додому зла, як пантера, замість того, щоб приємно проводити час з Макаром?! Схоже, що мажорик реально вважає себе безсмертним.

- Садовський, я тебе зараз приб'ю! Якого біса ти мені постійно надзвонював?!

- Що значить "надзвонював"? Раніше я ні з ким, окрім своїх батьків, не жив під одним дахом. Зараз я намагаюсь звикнути співіснувати з тобою в одній квартирі. Звісно, що у мене можуть виникнути до тебе якісь питання, як і у тебе до мене. Це нормально, бо ми лише починаємо пристусовуватись і звикати один до одного, як сусіди. А от те, що ти постійно скидала мої дзвінки, виглядало дивним. Якби ти відразу брала трубку, то мені не довелося б телефонувати до тебе по кілька разів. До речі, я піцу замовив... Не знав, з якими смаками ти любиш, бо ти так і не відповіла на мій дзвінок, тому взяв кілька піц. Думаю, що ти зможеш знайти собі ту, яка сподобається...

Денис говорив все це з таким невинним виглядом, що мені навіть соромно стало через те, що я подумки вже встигла кілька разів  вдарити його головою об стіну в коридорі.

- Я ж була на побаченні з Макаром...

- Той що? Не розумію...

- Йому дуже не сподобалось те, що мені постійно хтось телефонував... Макар навіть допитуватись почав про те, хто це і чому телефонує. А що я мала йому сказати? Що це мій сусід по квартирі, Садовський? Звісно, що ні. Тому і збрехала, що це телефонують дівчата із гуртожитку... Макар заглянув у мій телефон, дізнався, що я казала йому неправду і образився... Взяв і залишив мене саму біля кінотеатру, - розповіла я про свої печалі Садовському.

- Цей Макар - ревнивий йолоп! З якого це дива він вирішив тебе допитувати? Потім такі от ревниві придурки, як він, одружуються і знущаються над своїми дружинами. Вікусь, тобі ще пощастило, що він відразу своє справжнє обличчя показав... Ну навіщо тобі той ревнивий бовдур, що полюбляє влаштовувати допити вже на першому побаченні? Не сумуй через це... Ходімо краще їсти піцу. Включимо якусь смішну комедію і влаштуємо собі вечір кіно.

Послухавши Дениса, бажання його вбивати навіть подумки, у мене майже зникло, а образа на Макара почала підіймати голову.

Не такий вже він  хороший хлопець, як я спершу думала.

Важко зітхнувши, я пішла до себе в кімнату перевдягатись у домашній одяг та змивати макіяж.

Сходила на своє перше побачення, називається.

Коли я зайшла у вітальню, там на мене вже чекали три піци, попкорн, апельсиновий сік і Денис.

- Що хочеш подивитись? - Запитав хлопець, помітивши мене.

- Навіть не знаю. Обери сам. Хочу щось веселе, бо настрій геть кепський.

- Не сумуй, зануда. Бери піцу, поки вона ще тепла, а я зараз знайду щось цікавеньке.

Не встигла я сісти на диван, як мені на коліна виліз Аміго.

Малюк дуже зацікавився шматком піци, що я тримала в руці, випрошуючи щось собі.

Я погладила кошеня і пригостила його маленьким шматочком курятини.

- Не привчай його так робити. Аміго має знати, що їсти треба зі своєї мисочки, а не видирати у когось із рук, - почав бурчати Садовський.

Я в компанії капосного мажорика і рудого, нахабного кошеняти збираюсь дивитись якусь комедію - чудове завершення вихідного дня.

Як це не дивно, але наш вечір кіно пройшов вдало. Я навіть вже почала думати про те, що можливо Садовський не такий вже й козляра, яким я його вважала.

Перед тим, як піти спати, я зайшла до туалету. Мені здалося, що на підлозі біля унітазу лежать якісь дрібненькі, білі кристалики. Що це таке? Я ж тільки вчора все прибрала...

Придивившись краще, я зрозуміла, що то цукор. В моїй голові відразу склались два плюс два і загорілась уявна червона лампочка.

Трясця! Падлюка! То це він спеціально надзвонював мені, щоб зіпсувати наше з Макаром побачення... Уявлення не маю про те, навіщо він це зробив, але він мені за це ще заплатить.