23 Денис

Поговоривши з Юрком, я вилив той бридкий і смердючий чай з бергамотом в унітаз. Не розумію, як Яновська його п'є. 

 Не знаю чому, але мене страшенно дратувало те, що зубрилка пішла в кіно з тим йолопом, Макаром.

Одне те, що він зацікавився занудною Яновською, вже виглядало дивним. Чим далі, тим більш підозрілим він мені здавався.

Моя мама казала, що я маю наглядати за Вікою, щоб ніхто її не ображав і батьки Яновської сподіваються на те, що я зможу захистити її від різних підозрілих типів.

Здається мені, що цей Макар саме такий. Хто - зна, що там у нього в дурній голові, а Вікуся - свята наївність. Ця дівчина досі дивиться на світ крізь свої рожеві окуляри і не знає справжнього життя.

Виходить, що у мене немає іншого виходу, як втрутитись у всю цю ситуацію з Макаром, щоб захистити заучку від зайвих проблем, розбитого серця і сопливих істерик.

Що ж його зробити? Думай, Денисе, думай. Як відвадити того нахабного і дуже підозрілого бовдура від Яновської?

Як на зло, в голові не було жодної нормальної ідеї. Треба скористатись допомогою друга, бо одна голова - добре, а дві - ще краще.

- Скажи мені, друже, щоб тебе роздратувало на побаченні з дівчиною? - Поцікавився я у Юрки, зателефонувавши йому.

- Навіть не знаю... Хоча... Згадав! Якось я запросив на побачення Лільку Перепілкіну... Ми з нею пішли гуляти в парк. Спершу все було добре, а потім почалося... Хтось постійно їй телефонував. Вона то відповідала, то вибивала і телефон дзвонив знову і знову, без перестанку. Це добряче мене роздратувало. А коли я дізнався, що то її колишній так надзвонює, то вирішив більше не мати з нею жодних справ... Не хотів, щоб той довбень, Савченко, нам'яв мені ребра. Ти ж знаєш, який він безголовий і ревнивий. А чому ти запитав?

- Просто цікаво стало... Так, Савченко ще той придурок.... Добре. Бувай.

- Бувай.

Дякуючи своєму товаришу, я тепер знав, що робити. Діставши телефон, я набрав Яновську. 

Гудки йшли, а я вигадував, що ж таке у неї запитати. Коли зубрилка взяла трубку, я поцікавився у неї про те, скільки разів вона годувала Аміго сьогодні.

Нормальне запитання і жодних підозр не викликає. Я ж  просто хвилююсь про свого домашнього улюбленця.

Поговоривши з Яновською, я зробив собі каву і став думати над тим, що ще у неї запитати. Мій погляд впав на цукорницю і відповідь відразу з'явилась у мене в голові.

Взявши цукорницю, я пішов до туалету і висипав весь її вміст в унітаз і змив. Аміго, як завжди, плутався у мене під ногами. Я поглянув на нього і помітив, що зовсім трішки цукру висипалось на підлогу. Швидко прибравши сліди свого "злочину", я підхопив Аміго на руки і взявся знову телефонувати Вікусі.

Зубрила спершу вперто вибивала, але я вмію бути наполегливим.

Коли Яновська відповіла, я навіть по телефону відчув її роздратованість. Розібравшись із дуже важливою цукровою проблемою, я став вигадувати своє наступне запитання.

У мене з'явилась геніальна ідея. А чому б не замовити піцу? Гречаний суп і сирники, що наготувала зубрила, м'яко кажучи, мене не приваблювали. Заодно поцікавлюсь у Яновської про те, з якими смаками вона любить піцу.

Я телефонував, а вона вибивала. Я дав їй трохи спокою, поки спілкувався по телефону з Антоном, а тоді знову її набрав.

Зубрилка знову вибила. Я уявив собі її розгніване обличчя і мимоволі посміхнувся. Коли Яновська сердиться, то виглядає дуже кумедно, бо нагадує розлюченого бурундучка.

Схоже, що терпець у неї вже урвався. Не знаю, чи вдалось мені дістати своїми дзвінками Макара, а от Вікусю я точно дістав.

Треба готуватись до приходу розлюченої гарпії.