22 Віка

Те, як Денис Садовський їв мої кулінарні шедеври із виразом невимовного страждання на обличчі, дуже мене потішило. Дрібниця, але приємно.

Сьогодні Макар запросив мене піти  з ним у кіно. Це буде мій перший похід у кінотеатр разом із хлопцем, тому я трохи хвилювалась, але це було приємне хвилювання.

Я вже майже зібралась і нафарбувалась, коли проходячи повз кімнату Садовського, почула, що він з кимось розмовляє по телефону і весело сміється.

А якщо це якась його нова пасія? Треба внести трішечки напруги в їхні стосунки.

Я розстібнула блискавку у себе на спині, з якою морочилась ще кілька хвилин  назад  і постукала у двері Денисової кімнати, щоб попросити у нього про допомогу.

Коли я увійшла, то Садовський виглядав ошелешеним і я подумала, що він справді теревенив з дівчиною, але виявилось, що то був наш однокласник, Юрко.

Ця моя маленька капость не спрацювала, але я не здалась у бажанні хоч трішечки насолити мажорику.

На кухні на мене чекав мій чай з бергамотом, який я збиралась випити. Поглянувши на нього, я згадала, що Денис ненавидить запах бергамоту і посміхнулась.

Чого тільки не зробиш заради того, щоб познущатись над мажориком? Навіть свій чай принесеш у жертву.

Перед виходом, я пригостила Дениса чаєм з імбирним печивом, щоб він не сумував без мене.

Коли я дісталась до кінотеатру, Макар вже чекав на мене і дуже зрадів, коли побачив.

- Привіт, Віко! Маєш чудовий вигляд, - захоплено сказав він.

- Дякую... - Засоромившись, відповіла я, тому що досі компліментами мене хлопці не балували.

Не встигли ми з Макаром зайняти свої місця, як у мене задзвонив телефон. Це був Садовський. І що йому могло знадобитись від мене?

- Так, - схвильовано відповіла я.

- Вікусь, скільки разів ти годувала сьогодні Аміго ?

- Двічі... А що?

- Та нічого.. Просто, цей малий ненажера знову випрошує щось у мене, а я торбуюсь, щоб він не з'їв зайвого.

- Зрозуміло. Мені зараз незручно розмовляти. Бувай...

- Бувай.

- Хто це був? - Поцікавився Макар.

- Моя сусідка по кімнаті, - збрехала я, нервово посміхнувшись.

Не стану ж я йому розповідати, що це Садовський, з яким ми стали сусідами по квартирі.

Не минуло і п'ятнадцяти хвилин, як Денис зателефонував знову. Якого біса? Чого цьому йолопу не йметься?

Я вибила, вирішивши, що пізніше йому зателефоную.

- Знову сусідка?

- Так... Не зважай.

Після ще двох його дзвінків, я все ж вирішила відповісти. Може вдома, справді, щось трапилось? Вибачившись, я вийшла із залу.

- Що сталось, Садовський? - Невдоволено поцікавилась я.

- А ми вчора цукор купували? А то в цукорниці закінчився... Я хотів насипати, але не знайшов його.

- Як закінчився? Я ж сьогодні повну цукорницю насипала...

- Зараз вона порожня... Можливо, що ти збиралась насипати, але забулась.

- Можливо... Подивись в одній із шафок. Там має бути.

- Добре, - відповів Денис і відключився.

Дивно якось... Точно пам'ятаю, що цукорниця була повною, коли я перед своїм виходом робила чай.

Коли я повернулась на своє місце, то помітила, що Макар виглядав  невдоволеним.

Капосний Садовський! Він за все життя мені стільки не телефонував, як за останню годину.

Щойно фільм закінчився і ми з Макаром вийшли на вулицю, мій телефон знову ожив. На екрані висвітилось "Козляра".

Садовський! Я точно його сьогодні приб'ю власними руками.

- Козляра? Це твій колишній хлопець? - Поцікавився Макар, заглянувши у мій телефон.

- Що?!

- Це він тобі увесь цей час надзвонював? - Сердито поцікавився Макар.

- Який ще колишній? Це не так...- Шоковано відповіла я.

- Тоді хто цей козляра? Він тебе ображає? - Не заспокоювався хлопець.

- Ні. Це просто мій колишній однокласник.

- Той бісів Садовський?

- Чому це ти відразу його згадав?

- Тому що він сам мені розповідав про те, що ви з ним разом навчались у школі.

І тут накапостив! Хто просив його отим дурним язиком ляпати? Я йому ще влаштую...

- Макаре, окрім Садовського у мене були ще й інші однокласники.

- І що він від тебе хотів?

- Чому це тебе цікавить, Макаре?

- Бо мені колишні однокласниці не телефонують так часто. .. От мені і цікаво.

- Мені здається, Макаре, що я неповинна перед тобою відчитуватись про те, хто і чому мені телефонує.

- Так. Неповинна. Але те, що ти мені збрехала, дуже мене засмутило.

У відповідь я лише важко зітхнула, бо справді брехала Макару про те, хто мені телефонував.

- Знаєш, Віко... Я не думав, що ти така... Я дуже в тобі розчарувався.

- Вибач...

- До зустрічі в академії, - промовив Макар і пішов геть.

А я стояла розгублена, шокована і дуже сердита.

З початком навчання в академії, в моєму житті сталося стільки змін, що я ледь за ними поспівала.

Мною вперше зацікавився хлопець, мене вперше запросили в кіно, а тепер ще й вперше покинули саму біля кінотеатру.

І сталося це через того паскудного Садовського з його дурними дзвінками.