21 Денис

Недільний ранок почався для мене з холодного душу, після якого я відчув себе значно краще. 

На кухні вже господарювала Яновська, а Аміго крутився у неї під ногами, привертаючи до себе увагу.

- Привіт! Я думав, що ти ще спатимеш, - промовив я, заходячи у кухню.

- Я спеціально раніше прокинулась, щоб порадувати тебе смачними стравами, - відповіла заучка.

Цікаво в скільки це вона прокинулась, якщо в чотири години ще навіть не збиралась лягати спати?

Почувши про смачні страви, я був приємно здивований. Всівся за стіл і став чекати.

- Ось, Денисе, пригощайся. Суп треба їсти, щоб не було проблем зі шлунком, - промовила Віка, ставлячи переді мною тарілку із супом.

Проти супу я нічого не мав, але тільки тоді, якщо він рисовий. А Віка вирішила нагодувати мене гречаним, який я з дитинства ненавидів, бо колись бабця примушувала мене малого їсти його щодня, щоб вирости міцним і здоровим.

- Дякую, але...

- Сподіваюсь, що тобі сподобається, Денисе. Я так старалась... - промовила Віка, сідаючи навпроти мене.

Трясця! Що його робити? А якщо вона візьме і образиться, коли я скажу, що не люблю гречаний суп? Ще розплачеться, скаже, що я не вдячний і побіжить збирати речі. Хто - зна, що у цієї заучки в голові.

Щоб уникнути зайвих неприємностей, я важко зітхнув і взявся їсти той бісів гречаний суп.

- Смачно? - Мило посміхаючись, запитала Яновська.

- Дуже... Сто років такого супу не їв, - відповів я, намагаючись швидше з'їсти і не розтягувати це "задоволення".

- Бачу ти зголоднів, Денисе. Так на їжу накинувся... У мене є ще дещо смачненьке для тебе.

- Чудово, - зрадів я, що зможу зараз чимось заїсти той суп.

- Тобі що зробити каву чи чай? - Поцікавилась Віка.

- Каву.

Побачивши, що на столі з'явилась величезна тарілка із сирниками, я мало вовком не завив від відчаю.  Сирники я ненавидів так само, як гречаний суп, якщо не більше, бо ними бабуся теж мене постійно годувала, щоб кісточки були міцними.

- Ці сирнички я приготувала по таємному маминому рецепту. Вони дуже смачні. Сподіваюсь, що тобі  теж сподобаються, - радісно промовила Яновська, накладаючи собі в тарілку кілька сирників.

Ну як так? Чому Віка надумала приготувати саме те, що я ненавиджу? Треба буде спробувати обговорювати з нею наше меню.

Я швидко закинув в рот кілька сирників, запив їх кавою, подякував і втік до себе в кімнату, поки Вікуся не приготувала для мене ще якийсь сюрприз.

Я дістав свої книги та зошити і взявся робити домашку. Через деякий час задзвонив мій телефон.

- Привіт, Дене, - Весело промовив Юрко, махаючи мені рукою.

- Привіт! - Відповів я, дивлячись на усміхнене обличчя Юрка.

Товариш весело розповідав мені про свої пригоди в універі, коли в мої двері хтось тихенько постукав.

- Денисе, вибач, що турбую... Можеж допомогти мені із застібкою?- Промовила Вікуся, заходячи до мене в кімнату.

У мене мало щелепа не відвисла від побаченого. Заучка зробила макіяж і вбралась в коротеньку сіру сукню, що дуже їй пасувала.

- Так... Де там твоя застібка...

- Ось, - відповіла Яновська, повернувшись до мене спиною.

- Невже мені почувся голос нашої мишки? - Голосно поцікавився Юрко.

- Привіт, Юра! - Весело привіталась Віка, обережно взявши до рук мій телефон.

- Привіт... - Ошелешено відповів наш однокласник, побачивши Вікусю.

- Як у тебе справи? - Поцікавилась у нього Яновська.

- У мене все добре... 

- Чудово. Успіхів в навчанні, - промовила Яновська і повернувши мені телефон, вийшла з кімнати.

- Оце так! Як же Яновська змінилася... Навіть голос став впевненішим...

- Ага... 

- Денисе, я принесла тобі чай з печивом. Я вже йду. Буду увечері. Їжа в холодильнику, - сказала Віка, ставлячи переді мною невеличку тацю з чашкою гарячого чаю і тарілочкою з імбирним печивом.

- І куди це ти зібралась? - Здивовано поцікавився я.

- Макар запросив мене у кіно, - весело відповіла Яновська, виходячи з кімнати.

- Ви з Вікою наче сімейна пара, - регочучи, промовив Юрка.

- Йди до біса, розумнику!

Я розповів товаришу про свої пригоди із заучкою, чим ще більше його розсмішив.

- Чесно кажучи, Дене, Яновська стала досить гарненькою. Вперше бачив її нафарбованою. Схоже, що той хлопець справді їй подобається, якщо вона так навела красу...

- Можливо...

Згадка про Макара відразу зіпсувала мені настрій. А ще більше мій настрій зіпсувався, коли я відчув запах бергамоту від своєї чашки. Як же я ненавиджу цей чай! Фу.