17 Денис

В цій жахливій ситуації, яку примудрилась створити моя мама, заучка почувала себе господинею. 

Відразу задерла носа і показала кігтики. Дрібна капосниця. Та нічого... Потім з нею розберусь...

А зараз треба вмовити її стати моєю сусідкою по квартирі. Звісно, що я зовсім не палав бажанням жити разом з цією енциклопедією на ніжках, але краще вона, ніж моя маман.

З Яновською хоча б можна про щось домовитись... В кухню зайшов заспаний Аміго. І я відразу згадав про те, що він - моя таємна зброя проти всіх представниць прекрасної статі.

Побачивши зубрилку, він відразу зацікавився і підійшов до неї.

- О, Аміго! Привіт, малий! Який же ти гарнесенький, - захоплено промовила Яновська, беручи кошеня на руки.

- Станеш моєю сусідкою і зможеш бавитись з Аміго стільки, скільки забажаєш, - почав я спокушати Віку, дивлячись на те, як вона грається з рудим бешкетником.

- Навіть і не знаю...

- Та що там знати... Погоджуйся, Віка, і ти не пожалкуєш.

- Добре. Давай спробуємо бути сусідами по квартирі. Але попереджаю відразу, якщо мені щось не сподобається, то я з'їду...

- Чудово! Вікуся - ти найкраща із усіх занудних зубрил. Поїхали бігом до тебе в гуртожиток за речами, - я вирішив відразу діяти, поки Яновська не передумала, а то дівчата вони такі...

- Що? Ось так відразу? - Здивовано поцікавилась Віка.

- А навіщо затягувати з твоїм переїздом? Ти тільки подумай, що вже сьогодні зможеш спати у власній кімнаті з Аміго під боком, а не слухати Юлькине хропіння.

- Чому ти вирішив, що вона хропе?

- Моя інтуїція підказує.

- Може я завтра сама зберу речі і приїду? - Нерішуче поцікавилась Яновська.

До завтра ця зануда щось собі навигадує і передумає, тому треба її дотиснути саме зараз. Дуже вже не хочеться провести свої найкращі, студентські роки під боком у мами.

- Вікусь, ну чого ти? Скажи, що тебе хвилює...

- Я не хочу, щоб наші однокурсники дізнались про те, що ми житимемо разом... 

- Я теж не хочу, тому просто не будемо їм розповідати.

- А як я поясню своїм сусідкам по кімнаті те, що ти допомагаєш мені з переїздом?

- Не хвилюйся про такі дрібниці. Я щось вигадаю. Поїхали...

- Тепер я вже точно почала хвилюватись...

- Не вигадуй собі зайвих проблем і збережи нервові клітини, бо вони не відновлюються.

Важко зітхнувши, Яновська встала зі стільця і відпустила Аміго на підлогу.

Я викликав таксі і через двадцять хвилин ми вже були біля гуртожинку.

Побачивши мене, її сусідки по кімнаті, так і позавмирали на місці, спопелдяючи мене недобрими поглядами. Хоч би не зурочили, бо дуже вже відьмочок нагадують.

- Привіт, дівчатка! Я вам гостинчики привіз, - промовив я, ставлячи на стіл пакет із смаколиками і фруктами.

- З якого це дива? - Недовірливо поцікавилась наша худюща одногрупниця, а товстунка вже почала перевіряти, що я їм купив.

- У нас раніше виникло деяке непорозуміння... От я і вирішив все владнати... Я - хороший хлопець. Просто тоді невдало пожартував... Ми з Вікою - колишні однокласники. Наші мами товаришують, тому ми з нею знайомі з дитинства. Ми не зустрічаємось, але товаришуємо.

- Добре, що ти вмієш визнавати свої помилки, Садовський, - промовила Юлька, дістаючи з коробки вже третій кекс.

- Поп'єш з нами чаю? - Запитала Оля.

- Із задоволенням. Все одно я маю чекати, поки Віка збере свої речі. Подруга моєї мами їде на деякий час за кордон, а вона буде наглядати за її квартирою. Я приїхав, щоб допомогти їй з переїздом.

- Що?! Віка нам нічого такого не казала... - Здивовано промовила Юля, переключивши свою увагу із солодощів на Яновську.

- Я сама тільки про це дізналась. Мама Дениса запропонувала мені пожити якийсь час в квартирі її колишньої однокурсниці і я погодилась, - Підіграла мені Віка. 

А ця заучка, виявляється, ще й брехати непогано вміє.