16 Віка

Почувши дуже неочікувану пропозицію від мами Садовського, я відчула себе так ніби мені на голову щойно вилили відро крижаної води.

Зиркнувши на хлопця, я зрозуміла, що він відчував щось подібне і був здивований не менше за мене.

- В гуртожитку не так вже й погано живеться... - Спробувала я якось викрутитись із цієї ситуації.

- Вікуся, дитинко, навіщо тобі ділити кімнату з двома дівчатками, якщо ти можеш мати власну? Ти тільки уяви, як все буде добре. Ви з Денисом будете разом ходити на заняття, вчити домашку, допомагати один одному. Ви вже знайомі багато років, тому легко поладнаєте... Ти - дівчинка серйозна і зможеш наглянути за Денисом, щоб він не наробив дурниць, бо у нього ще досі вітер в голові свище. А Денис прослідкує за тим, щоб тебе ніхто не образив...

- Галино Павлівно... - Спробувала я вставити хоча б слово.

- Про те, як поставляться до цього твої батьки, можеж не хвилюватись. Перед своїм від'їздом, я обговорювала з ними цю тему. Вони будуть тільки раді, якщо ти житимеш в комфорті та безпеці...

Схоже, що Галина Павлівна  спеціально запросила мене сьогодні на обід, щоб обговорити цю тему. Яка ж вона хитра жінка. Ще вдома вирішила, що з мене вийде хороша нянька для її синочка, а приїхавши сюди, відразу стала  втілювати свої ідеї в життя.

- Мамо, мені здається, що... - Що там здавалось мажорику, він так і не встиг сказати.

- Денисе, поки ти ще сам на себе не заробляєш, то маєш слухатись батьків... Або ти вмовляєш Вікусю жити тут з тобою, або сюди переїду я. Обирай... Ви, дітки, поспілкуйтесь, а мені вже час на зустріч із своїми колишніми однокурсницями, - Сказавши це, Галина Павлівна встала з-за столу і вийшла в іншу кімнату.

Ми з Денисом мовчки витріщались один на одного. На обличчі у мажорика відражались всі муки світу.

Зараз мені його навіть шкода стало. Садовський вже уявляв, як чудово житиме без батьківського контролю, як перед ним замаячила перспектива провести свої студентські роки під боком у своєї мамці.

Знаючи Галину Павлівну, така перспектива була цілком реальною. Вона - не з тих жінок, що розкидаються порожніми погрозами. 

Попрощавшись з нами, пані Садовська, вийшла з квартири.

- Вітаю, Садовський. Тепер ти щодня їстимеш смачні мамині страви, - промовила я сміючись.

- Знущаєшся?

- Ні, що ти... Я зловтішаюсь.

- Ніколи не думав, що ти  можеш бути такою злюкою, Яновська.

- Спершу ти називав мене легковажною, а тепер ще й - злою.

- Бо ти сьогодні дивуєш мене своєю поведінкою. Сама на себе не схожа...

- А звідки тобі знати, яка я? Ти вирішив, що я - занудна заучка, а все інше тебе ніколи не цікавило...

- Давай не будемо сваритись... Ти вже зрозуміла, що я втрапив у халепу... Чому б тобі не погодитись на пропозицію жити тут? Це точно краще, ніж гуртожиток.

- Ця квартира чудова і комфортна, але в гуртожитку є одна незаперечна перевага.

- І яка це? - Здивовано поцікавився Садовський. 

- Там немає тебе.

- Мене і тут майже не буде, якщо все піде за моїм планом. Я обіцяю тобі не надокучати. Зможеш зубрити стільки, скільки захочеш і ніхто тобі не заважатиме.

- Садовський, ти справді не проти того, щоб жити зі мною під одним дахом?

- Краще вже з тобою, ніж з моєю мамцею... Ти ж знаєш, яка вона. Погоджуйся, Віка, - говорячи це, мажорик скорчив таку жалісливу гримасу, що я розсміялась.

- Навіть і не знаю... Сумніваюсь, що я зможу співіснувати з таким капосником, як ти, в одному життєвому просторі.