12 Віка

Як же я насміялась, коли Юля та Оля розповідали мені про те, як вони зіпсували Садовському побачення. 

Так тому язикатому йолопу і треба. Тепер буде знати, як різні дурниці бовкати. 

Сьогодні Садовський сам собі створив проблеми. Мені навіть втручатись не довелося. Є таки правда на світі.

Від таких хороших  новин у мене навіть настрій покращився. 

Наступного дня до мене на парах підсів мій одногрупник, Макар Ковальчук. Я була так здивована тим, що якийсь хлопець вирішив зі мною познайомитись, що спершу навіть розхвилювалась.

Макар здався мені хорошим та серйозним хлопцем, тому коли він запросив мене погуляти після пар, я з радістю погодилась.

Була тепла, сонячна погода і ми вирішили піти в парк, що знаходився неподалік від нашої академії. Виявилось, що у нас з Макаром схожі смаки щодо фільмів та книг. 

Вперше в своєму житті я ось так проводила час з хлопцем і мені це подобалось.

Макар знав багато цікавих та веселих історій, які я із задоволенням слухала. 

- Зубрила, лови його! Лови! - Почувся знайомий голос і мене мало не перекосило від злості.

Звісно, моє щастя не могло тривати довго... Неодмінно треба було саме зараз з'явитись Садовському і все зіпсувати! Якого біса?! 

Я шоковано спостерігала за тим, як мажорик намагався наздогнати і впіймати маленьке, руде кошеня. 

- Лови його! Чого стоїш?! - Кричав Садовський, наздоганяючи котика.

Малюк примудрився вислизнути із рук Дениса і кинувся до мене. Я не встигла зрозуміти, що сталося, як кошеня вже сиділо у мене на плечі.

- Садовський, ти навіщо котів лякаєш? - Поцікавилась я у хлопця, коли він підбіг до нас.

- Хто ще кого лякає? Це моє кошення. Його звати Аміго... Я живу тут неподалік. Побачив, що гарна погода і вирішив вивести малого трохи погуляти, а він як чкурнув, що я ледь наздогнав. Я так злякався, що він загубиться...- Розповів мажорик, забираючи у мене з плеча свого улюбленця.

- Хто ж так з котом гуляє? Треба спеціальний повідок йому вдягати, - промовила я, здивовано спостерігаючи за тим, як Садовський грається з кошеням.

- У Аміго є  шлейки і повідок, але вони йому не подобаються. Якщо я їх на нього вдягаю, то він лягає і лижить навіть рухатись не хоче. Я думав, що він так погуляє, але помилився. Схоже, що він ще замалий для таких прогулянок. 

- Так, кошеня може легко загубитись, - сказала я, погладивши рудого бешкетника.

- Подобається? - Запитав Денис.

- Так, він дуже гарний і милий...

- Ага. Весь у мене, - заявив нахабний мажор, сміючись.

- Розмріявся...- Невдоволено промовила я.

- Добре, не буду вам заважати... Нам з Аміго вже час додому. Досить з нас на сьогодні пригод. До зустрічі завтра в академії.

Попрощавшись із Садовським, ми з Макаром ще трохи погуляли і пішли додому.

Макар провів мене до тролейбусної зупинки і почекав, поки я поїду.

Хороший хлопець цей Макар... Приємний і милий.  Не те, що деякі...

Як на зло, відразу згадався Денис Садовський із своїм рудим кошеням.

Ніколи б не подумала, що цей хлопець здатен про когось турбуватись.