11 Денис

- Це вам Віка сказала, що ми з нею зустрічаємось? - Вирішив я поцікавитись у своїх пришелепкуватих одногрупниць.

- Віка нам лише сказала, що ти - безсовісний йолоп і це справді так... А про те, що ви зустрічаєтесь, ми сьогодні вранці почули від тебе, коли ти розповів це нашому декану, - промовила товстунка, пропалюючи мене наскрізь своїм злющим поглядом.

Халепа! Ці двоє сприйняли мій жарт за правду.

- Ви не так все зрозуміли, дівчата. Ми з Яновською були однокласниками... Я просто вирішив пожартувати і сказав це...

- Гратися чужими почуттями - це жарти для тебе?! Який же ти негідник, Садовський! - Розлючено промовила худюща подружка Яновської.

- Денисе, я думала, що ти хороший хлопець, а ти... - Сказала Маринка, встаючи з-за столу.

Дідько! Оце так засада! 

- Маринка, послухай... Все не так...- Спробував я прояснити ситуацію, але рудоволоса красуня не стала мене слухати і пішла геть.

Таке враження наче мене прокляли чи зурочили. За кілька днів вже з другою дівчиною облом... Раніше у мене такого ніколи не було.

- Так тобі і треба, паскудник! - Заявила товстунка, радісно посміхаючись.

- Будеш знати, як хорошим дівчатам голови дурити, - підтримала її подружка.

Ледь стримався, щоб нічого їм не відповісти. З власного досвіду знав, що із такими сварливими дівчатами краще не зв'язуватись. На мене і так вже всі відвідувачі кафе витріщалися.

Розрахувавшись, я вийшов з кафе і попрямував додому.

Схоже, що сьогоднішній вечір я знову проведу із Аміго, хоча у мене були зовсім інші плани.

Доргою я зайшов у супермаркет, щоб дещо докупити для себе і для свого малого бешкетника.

Не встиг я увійти в квартиру, як кошеня вже тут як тут.

- Привіт, Аміго! Шкоду сьогодні робив?

Малюк старанно терся мені об ноги і дивився самими чесними і невинними очиськами.

З такої його поведінки я зрозумів, що Аміго точно щось вчворив.

В кухні на підлозі валялись цукерки, які він поскидав зі столу. 

- У тебе хіба мало іграшок? - поцікавився я, збираючи солодощі.

Добре, що  вранці я не забув позачиняти двері до інших кімнат. Тоді б на мене чекало б значно більше сюрпризів. 

Я перевдягнувся, нагодував малюка і вже збирався сам сісти їсти, коли задзвонив мій телефон.

- Привіт, Дене! Як студентське життя? - Почув я знайомий голос Юрка, свого однокласника і найкращого друга.

- Привіт! Радий тебе чути, друже. Ніколи не вгадаєш, з ким із наших я попав в одну групу в академії.

- Краще сам розкажи, поки я не почав перераховувати наших однокласників.

- З Вікою Яновською.

- Оце так! І як там наша заучка?

- Зняла брекети, змінила зачіску і вже встигла завести собі шанувальника. Уявляєш?

- Схоже, що студентське життя пішло їй на користь. А ти як? Вже встиг познайомитись з якоюсь красунечкою?

Я розповів Юрі про свої обломи. Товариш довго сміявся, а потім добряче мене здивував.

- Не знаю, яка саме Світлана влаштувала тобі сюрприз, але це точно не Брунько. Вона навчається в одному універі зі мною і всі ці дні  я її бачив.

- Дивно... Я чомусь відразу на неї подумав, бо вона - єдина Світлана, яку я знав.

- А ти подумай краще, Дене. У тебе було багато дівчат. Міг про якусь і забутись.

- У мене хороша пам'ять.

Ще трохи поговоривши, ми з Юрком розпрощались.

Якщо не Брунько, то хто тоді влаштував мені ту підставу?