7 Віка

Я дивилась на себе у дзеркало  і не вірила власним очам. Моє русяве, пряме волосся перетворилось на пишні кучері пшеничного кольору. Так мені подобалось набагато більше.

- Величезне дякую вам, дівчата. Ви - справжні чарівниці, - захоплено промовила я.

- Рада, що вам сподобалось. Приходьте до нас ще, - весело сказала перукар, посміхаючись.

- Обов'язково! Тепер тільки до вас і ходитиму, - пообіцяла я.

- Будемо раді вас бачити.

Ще раз подякувавши, я вийшла на вулицю і попрямувала до свого гуртожитку.

Побачивши мене, мої сусідки по кімнаті навіть сваритись перестали. Їм обом дуже сподобалась моя нова зачіска.

Я розповіла для Юлі та Олі, що перукарня, в яку я щойно ходила, знаходиться зовсім близько від нашого гуртожитку і вони теж вирішили її відвідати. Головне, щоб ці двоє разом туди не пішли, бо розлякають дівчатам усіх клієнтів своїми постійними сварками та криками.

Вранці я їхала до академії у чудовому настрої. Нова зачіска подобалась мені все більше і більше. 

Вперше в житті я почувалась трохи легковажною і всим задоволеною. Навіть ранкова тиснява в тролейбусі мене зовсім не дратувала.

Можливо, що це зміна кольору волосся так на мене вплинула. Кажуть, що блондинки - легкі та романтичні натури, а я тепер теж трішки блондинка.

Знайшовши потрібну аудиторію, я зайняла одну із перших парт. 

Вже другий день навчання, а я так ні з ким, окрім мої сусідок по кімнаті, не познайомилась.

Дівчата дуже довго збирались, бо сварились через кожну дрібницю. Боячись через них запізнитись на першу пару, я поїхала на заняття сама.

До початку лекції залишалось меньше п'яти хвилин, а Юлі та Олі досі не було. 

- Привіт! Я можу тут сісти? - Почувся знайомий голос, від якого мене аж пересмикнуло.

 Мої легковажність та романтичність і гарний настрій наче вітром здуло, щойно з'явився цей паскудник.

Я пояснила Садовському, що не хочу з ним сидіти і попросила знайти собі інше місце.

Кілька секунд Денис витріщався на мене, як баран на нові ворота.

Схоже, що моя нова зачіска навіть цього бовдура здивувала.

Почувся дзвінок на пару і Денис Садовський нахабно всівся поряд зі мною. Тільки цього мені не вистачало зараз для повного щастя.

Були часи, коли я була на стільки дурепою, що мріяла сидіти за партою разом із цим пихатим індиком, але, на щастя, я вже порозумнішала.

Мій ніс вловив аромат приємних чоловічих парфумів. Ні! Ні! Тільки не це! Я більше нізащо не поведуся на цього вродливого і нахабного блазня.

Я відсунулась від свого небажаного сусіда, від гріха, подалі.

Досить з мене страждань і принижень. Плавали, знаємо...

- Яновська, у тебе є запасна ручка? - Тихенько запитав Садовський.

- А свою ти куди подів?

- Кіт вкрав

- Який ще кіт? 

- Мій.

- Не бреши... 

- Собаки брешуть, а я кажу правду. Вчора підібрав кошеня на вулиці і залишив у себе. Знала б ти, який він бешкетник...

- Молоді люди, я вам не заважаю? Свої симпатії будете проявляти після занять...- Неочікувано втрутився в нашу розмову невдоволений викладач.

Трясця! Одні проблеми від цього Садовського.

Вибачившись перед викладачем, я дала Денису ручку і почала старанно записувати лекцію.

Не вистачало ще, щоб всі подумали, що я одна із тих наївних дуреп, що западають на цього бісового мажора.

Хоча, саме так колись і було. Але це було давно і я вже змінилась.