1 Віка

Сьгодні мій перший день в академії. Тепер на мене чекає студентське життя, про яке я вже встигла наслухатись цілу купу різних історій від своїх батьків, рідних та знайомих.

Я переїхала в інше місто і можу розпочати все з нової сторінки, знайти хороших друзів і бути щасливою. 

Починати щось нове - це завжди дуже хвилююче. От і я зараз хвилювалась, як ненормальна.

Першою парою сьогодні у нас була вища математика. Довелося добряче поблукати нескінченними коридорами академії, поки я змогла знайти потрібну мені аудиторію.

Добре, що хоч не запізнилась у перший же день навчання.

Я рішуче увійшла у світлу та простору аудиторію і роззирнулась довкола. 

Мої одногрупники вже почали знайомитись між собою.

Важко зітхнувши, я попрямувала до першої парти середнього ряду.

Я завжди була надто сором'язливою, щоб ось так, легко та невимушено, почати з кимось спілкуватись, тому просто сіла за парту і почала готуватись до пари, дістаючи із сумки зошит та ручки.

За  спиною почувся знайомий, дзвінкий сміх, від якого ще кілька місяців назад моє бідолашне серце калатало, як навіжене.

Не може бути... Це мені лише здається... У мене слухові галюцинації... 

Я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, щоб хоч трохи заспокоїтись. 

Набравшись хоробрості, я наважилась повернути голову і зіштофхнулась із жорстокою реальністю.

Озирнувшись, я побачила його... Трясця!  Чи то планети так зійшлися, чи доля вирішила зіграти зі мною черговий злий жарт, бо то справді був Денис Садовський, паскудний козляра і нахабний мажор, власною персоною.

Ну, чому мій колишній однокласник, в якого я була довго і безнадійно закохана, опинився не лише в одній академії зі мною, а ще й в одній групі?

От за що мені така кара небесна? 

Я так раділа, що переїду в інше місто на навчання і більше ніколи не бачитиму його нахабної і вродливої пики та забуду весь той сором, що  пережила, коли написала йому листа із зізнанням у своїх почуттях, а він жорстоко з мене насміявся.

Халепа! От як мені тепер починати нове життя з таким жахливим тягарем із свого минулого?

Денис Садовський, як завжди, був у центрі уваги.

Дівчата із шкіри лізли, щоб привернути увагу цього мажора.

Дивлячись на все це, я мимоволі стисла руки в кулаки.

Досить бути такою безхребетною ганчіркою! Нове місто, нове життя і нова я!

Більше цей паскудний, русявий капосник не зробить мені боляче.

Замість того, щоб жаліти  себе і лити гіркі сльози ночами в подушку, я помщуся цьому клятому ловеласу. 

На жаль, я  не можу перетворитися на неймовірну красуню і розбити його нікчемне серце, як це було в одному чудовому фільмі, але я - досить розумна та винахідлива, щоб зіпсувати йому життя...

Тримайся, Денисе! Тепер настала моя черга сміятися з тебе.

- Ого, які люди! Яновська це ти? - Промовив Денис, підходячи до мене.

Кинувши на мажора байдужий погляд, я хмикнула і відвернулась.

Подивіться тільки на цю падлюку! Віслюк довговухий! Вирішив ощасливити мене своєю увагою. Та кому вона тепер потрібна? 

Поводиться так, наче це не він виставив мене на посміховисько мало не перед всією школою.

Ну, почекай! Я тобі ще влаштую  небо в зірочках.

Знизавши плечима, Садовський зайняв одну із парт, за якою вже сиділа якась блондинка. 

Хто б сумнівався, що саме туди він і попреться. Цей бовдур постійно зустрічався саме з такими білявками, як ця. Навіть не уявляю, як він їх не плутав, коли вони всі на одне обличчя.