16. Лісовий патруль

— Як ви могли допустити це?! — верещала Вогняна з порталу, який розкрився посеред моєї гостьової кімнати біля каміна. 

На цей раз ми з Лесею вирішили не викликати вогневицю через камін, що було ще й не безпечно, бо на наших термінових зборах була присутня нереїда королева Дарія зі своєю свитою, а використати портальне каміння в якості відеозв’язку. Я і не здогадувалася, що так можна. Та і Леся теж. Воля допоміг нам у цьому. Схоже, залучити його до справи — ідея непогана.

— Не варто кричати, Вогняно! Ти не допомагаєш! — відповіла Дарія. Її тон був не таким впевненим та безапеляційним, як раніше, хоча й винуватим його точна не можна було назвати. Королева виглядала втомленою та трохи змученою. Біль від втрати амулета дістав і її. 

Так, нереїди втратили частинку радікса. Я була просто приголомшена цією новиною.

Даремно я була впевнена, що вкрасти щось зі шлунка морського чудовиська просто неможливо. Гігантського кракена викинуло море на поверхню із розчахнутою пащею. Хтось вбив морське чудовисько та викрав скарб. Як і кому це вдалося — не зрозуміло, адже нереїди казали, що він зв’язаний життям з цим артефактом. Виходить, хтось знав про це і з усім тим знайшов спосіб здолати його, щоб забрати річ з нутрощів підводного монстра. Це страшно навіть уявити. І яка істота здатна на це? 

Вольдемар був стурбований не менше за мене, але мовчки спостерігав за тим, що відбувається. Я думала, що його залучення у справи сприймуть не дуже добре, та й сама сумнівалася в правильності цього рішення, але таємниця, про яку знають двоє, а там вже й троє, бо до фей приєдналися ще й нереїди, що втратили свій амулет, — це вже не таємниця. А мені чомусь здавалося, що Воля справді може бути корисним. І своїм мовчанням у цій ситуації він дійсно був кориснішим та конструктивнішим, ніж безглузді претензії вогневиці, яка просто знайшла слушну мить, щоб висловити свою нелюбов до дому водних істот. Про неприязнь двох домів я вже знала, бо й Дарія не дуже добре відгукувалася про вогняниць, але що все настільки гостро між ними — зрозуміла тільки зараз.

— Що сталося — те вже сталося. Ми зібралися тут, щоб обговорити подальші наші кроки, — поспішаю вставити свої п'ять копійок, поки розмова не перетекла у безглузді звинувачення та сварку.

— Можна перенести амулет до нашої схованки, — запропонував король гномів.

— Ні в якому разі! Це порушення договору! До того ж чому ви вирішили, що ваша схованка надійніша за нашу? — обурилася Вогняна.

— Так, як гноми ставляться до скарбів, до них не ставиться ніхто! — гордовито промовив Гарібальд, задерши голову та випроставши спину.

— Це виключено. Договір укладали чотири доми на рівних правах. Порушення договору рівнозначне його розірванню. Ми цього терпіти не станемо, — заявила Вогняна.

З порталу час від часу виривалися дрібні іскри її гніву. У яскравому полум’ї було важко розгледіти якісь людиноподібні риси, хоча час від часу мені здавалося, що я помічала ледве помітні обриси обличчя, очей, навіть фігури, але у мінливому палахкотінні вони швидше за все були ілюзією та моїм бажанням щось побачити.

Увесь час уважно стежу за усіма присутніми. Королева Дарія тримається максимально гідно. Для неї та її свити Леся набрала величезні тази з водою та розмістила їх посеред гостьової. Королева постала з них замороженою хвилею.

Енлік мовчить, умостившись на полиці біля каміна, де їй було видно усіх присутніх та Вогняну з порталу. 

Гарібальд поводиться достатньо гордовито та зверхньо, а при одній лише згадці слова «скарб», його очі спалахують смарагдами. 

А що як це він? Мати таке хворобливе бажання володіти скарбами, але при цьому ходити в обдертих старезних чоботах, — це як мінімум дивує. Хоча й назвати їх скупими в мене язик не повертається після того розкішного намиста та брюликів. А що як це був хабар? Хабар, про який я навіть не здогадалася… А це було зроблено, щоб замилити мені око, приспати свідомість. Адже ті брюлики дійсно якось дивно на мене впливали… Треба придивитися до товстуна.

— Тоді давайте викликати Раду Стихій! Ситуація виходить з-під контролю! — подала голос крихітка Енлік.

Її пропозиція змусила всіх замовкнути. Я й гадки не знала, що таке Рада Стихій, але судячи з переляканих поглядів усіх присутніх, вона не несла в собі нічого хорошого. Я покосилася на Лесану. Та кліпала з широко розкритими очима і подивилася на мене таким переляканим поглядом, що важко було не зрозуміти, наскільки все серйозно та погано.

— Енлік, не перебільшуй проблему. Скликати Раду Стихій означає визнати нас ні на що не здатними. Зачарований Ліс — незалежна та нейтральна територія. Ми споконвіку дбали про неї та обходилися без вищих магів, на щастя, — тут же висловився Гарібальд. Вогняна пихнула вогнем та підтримала гнома.

— Ми на відміну від вас нічого не втратили! І не втратимо, — приєдналася до думки короля гномів вогневиця. — Нам треба зосередитись на пошуках вкрадених частин. Чому ви нічого не робите?

— Усі найкращі наші воїни шукають амулет по всьому лісу, — пискнула Енлік винувато.

— Нереїди обшукають кожен сантиметр Чорного моря!

— Крадій, швидше за все, давно втік з Зачарованого лісу, — не втрималася я.

Ну це ж безглуздо очікувати, що скарб десь поруч? Хоча, кажуть, що ховати річ треба на видноті… Декілька пар очей одразу ж увіп'ялися в мене здивованими поглядами.