4.0. Чудовиська, як діти

Під час усього цього плескоту-гуркоту розпочинається справжня сутичка! Дерево, підводячись з-за столу, випадково зачіпає однією з гілок гнома за піджак, і той висне на гілці, безпомічно смикаючись та намагаючись вивільнитися. Це все так кумедно, що половина гостей починає реготати, а інша половина – допомагати гномові відчепитися від гілок. Хтось взагалі вже такий п'яний, що не розуміє, що відбувається. Гном верещиь, невдоволений таким актом неповаги, вдіяним щодо нього:

— Ах ти ж дровеняка тупа! Відпусти мене негайно!

— Бу-у-у! Замовкни, гноме-е-е! Як ти смієш обража-а-ати дендроїда?! — кричить дерево, поскрипуючи.

Гном продовжує копирсатися у повітрі, як черв'як на гачку, і цим тільки заважає іншим гостям зняти його. Далі все, як в кіно. Ельфові він заряджає чоботом по обличчю, від чого той ображено скрикує та по інерції відштовхує ногу гнома. Той, не зрозумівши, за що отримав ще одного стусана, починає ще більше пручатися, роздаючи стусани ногами вже всім, хто його оточує. Хлопець-мавка (не знаю, як правильно називалася його особина) у витонченому квітчастому вбранні, падає на стіл, від того з вереском порозліталися маленькі феї, на стіл яких він впав. Заварилася справжня каша, крик, галас і вереск. Треба було негайно щось робити.

— Шановне панство, — звертаюся до спільноти, але ніхто мене навіть не почув. — Агов!

Жодної реакції. Гамір тільки посилюється, вже полетіли меблі, а ще тріска з дендроїда, який відбивався від гнома та його приплічників. Хтось відлетів та вдарився об бандуру, що невпинно грала свій мотив разом із хором інших музичних інструментів. Одна зі струн лопнула,  сопілки посипалися на підлогу, звиваючись, немов дерев'яні черв'яки, музика почала ламатися й кришитися, перетворюючись на стогін та нерівні різкі звуки, а коли сатир втік із криком на своїх козлячих ніжках з хати, оркестр й зовсім змовк та перестав подавати ознаки життя. Магічні істоти трощили все навколо, наступаючи на беззахисні сопілки, які з тріском ламалися, як і стільці, посуд та все довкола.

Ситуація починала виходити з-під контролю. Жихарка забилася десь під столом. Десь там валялося ще декілька гостей – хтось п'яний, хтось отримавши на горіхи, зализував рани.

Знову намагаюся звернутися до присутніх із проханням втихомиритися, але отримую в лоба якоюсь гидкою напівпрозорою жижею, схожою на медузу. Гидота влипла в моє волосся, сповзла по обличчю, напевне зіпсувавши мій розкішний макіяж та залишивши жирний неприємний слід, та гепнулася в мою тарілку. У цей момент мій особистий вимірювач терпіння забурлив, дійшов критичної відмітки та вибухнув!

— Ану циц! ТИХО! — гаркнула я, втративши терпіння, і смачно гепнула по столу кулаком, від чого відчула нестерпний біль, але стрималася — тільки очі трохи пустили сльозу… — Замовкніть усі!

Чарівні істоти стихли та завмерли, здригнувшись від мого зойку. Ще б пак… Попрацювали б із моїми монстриками, і не так валали б. Гнівно висмикую серветку з-під тарілки, яка з брязкотом підскакує на столі, та витираю обличчя від жирної жижі. Ну все! Догралися! Розбудили в мені вчительку – тепер тримайтеся!"

— Я сказала: замовкли! Тиша в класі… у хаті! — кричу щосили, звівши брови до купи, що є крайнім проявом мого незадоволення.

Бедлам, який коївся довкола, вщухає, брязкіт посуду та крики стихають. Переді мною, як на стоп-кадрі, застигли в різних позах п'яні та напівп'яні магічні істоти. Гнома нарешті відчепили від гілки. Дендроїд перестав метушитися та крушити все навколо. Фей вітром здуло, річкові істоти теж кудись швидко поділилися, полопавши свої захисні кулі та розтікшись калюжами, просочилися у підлогу, залишивши бенкет по-англійськи чи по-русальськи, не знаю.

Нарешті, я знову контролюю ситуацію. Знайоме відчуття впевненості та рішучості вчителя, що веде урок та тримає дисципліну в класі, додало сил та сміливості.

— Доки ви остаточно не розтрощили житло Берегині лісу, оголошую бенкет закритим! — оголошую суворо та чекаю на реакцію. 

На щастя, ніхто не став заперечувати, і гості швидко стали розходитись. Хтось відлітав у вікно, хтось зникав у своїй манері, але більшість таки залишила хату через двері, як і входили сюди. Тепер можна із полегшенням видихнути. Хочеться навіть ще раз хильнути тієї пекельної турмалінової води, але посмак досі нагадує про себе сухістю у роті, тож не стану.

— Пробачте, Берегине… — пробубонів винувато гном, шкутильгаючи до виходу. Перепрошувати й інші істоти, потупивши голови, та швидко тікали, вилітали та виповзали за межі моєї хати.

Лесана квапливо випроваджує залишки гостей та на швидку руку прибирає все у приміщенні, після чого знов повертає його до нормальних розмірів.

— Ви молодець, Яно Петрівно.

— Та ні, Лесю, це ти молодець. Без тебе я б не впоралася.

Як же я втомилася, просто валюся з ніг. Все пережите зараз здається якимось сюрреалістичним сном. Мій організм вже не витримує, а мозок давно перестав обробляти інформацію. Все, що я зараз можу — просто впасти на ліжко в чому є, та заснути міцним сном.