Застиглі стрілки годинника

Застиглі стрілки годинника

Пролог

У дідуся в прихожій висів великий годинник, який показував один і той же час, бо не працював. На питання онуків, які приїжджали до нього у гості, чому не працює годинник та чому він його не замінить на новий працюючий, дідусь завжди відповідав, що годинник працює та двічі на добу показує правильний час - саме той час, на якому зупинилися стрілки. Але дідусь ніколи не відкривав таємниці, що саме в цей час, на який показували застиглі стрілки годинника, щось відбувалося поруч. Скляна поверхня становилася м'якою, через яку проходила рука, а потім затягувало усе тіло. Дідусь помер. Будинок разом з годинником залишився у спадок наймолодшій онуці, яка нещодавно вийшла заміж. І з цієї митті життя цих двох молодих людей змінилося назавжди. Вони опинилися поруч з годинником, коли настав час, на який він показував своїми застиглими стрілками.

1

У кімнаті старого будиночка двоє молодих людей облаштовували старі меблі та стародавні речі під свій лад, прибираючи та наводячи порядок на свій смак.

- Кохана, може знімемо цей непрацюючий годинник? - звернувся Тимофій до своєї дружини, коли вона почала протирати пил на тому старому годиннику, на якому давно застигли стрілки на одному й тому самому часі..

- Любий, хай залишиться, як пам’ять про нашого дідуся та про його жарт, що годинник двічі на день показує правильний час. До речі, саме зараз і є той самий час, на який показують ці застиглі стрілки.

- Так, Марто, зараз той самий час, що й на цьому годиннику.

Марта почала протирати пил.

- Тимофію, дивись, моя рука проходить крізь простір, коли я протираю пил. Як так? Мені ж це не здається? - запитала Марта.

- Ні, кохана. А й справді. Це дивно.

Чоловік та дружина уважно подивилися один на одного та на годинник.

- Мені цікаво. Може спробуємо? - запропонував Тимофій.

- Що спробуємо?

- Потрапити у той простір.

- Ти що? Який простір?

- У той, який за цим годинником.

- А якщо це небезпечно?

- А ми не будемо глибоко туди йти. Тільки… Скраєчку.

- Невже так вийде?

- Може?

- А ми повернемося?

- Сподіваюсь на це.

- Це небезпечно.

- Все буде добре. Сподіваюся…

Тимофій простягнув свою праву руку у напрямку годинника, тримаючи дружину лівою рукою - і його затягнуло у годинник разом із дружиною у неіснуючий світ, про який не знають звичайні люди.

 І опинилися вони серед різноманітних різних розмірів та форм механічних годинників, які голосно та активно працювали, показуючи на різний час.

2

- Марто, дивись, ці штуки ніби живі та дивляться на нас, - промовив Тимофій.

- Мені тут моторошно, я хочу повернутися, - заблагала дружина.

- Я не знаю, як це зробити.

- Просто повернемося туди, звідки прийшли.

- А ти бачиш, де це місце? Вибач, Марто. Я своєю необережною цікавістю втягнув тебе у цю халепу.

- Нічого. Думаю, нам туди. - Марта показала рукою на площу, до якої наближалися усі годинники.

- Серед нас люди! - крикнув один з годинників.

І всі механічні монстри грізно подивилися на прибульців у їхній світ.

- Хапайте їх! Вони чужинці! Вони нароблять безладу у нашому відпрацьованому як годинники світі! Не повинно їх бути тут! - почулося з усіх боків.

Марта та Тимофій розгублено подивилися навкруги у пошуках порятунку та побачили непримітний вхід у підземну печеру.

Люди миттю кинулися туди. Увесь натовп механічних істот послідував за ними, але великі конструкції не змогли здолати вузенький вхід, а більш малі розбивалися у стіни від необережного поспіху від погоні.

Людям вдалося відірватися. Але що далі? Скільки вони протягнуть у лабиринті цієї печери без їжі та води?

Нічого не залишалося, як йди вузенькими ходами у темряві, тримаючи один одного за руки, дивлячись вперед. Через якийсь час очі пристосувалися - й пересуватися стало легше. Через годину вдалині показалися відблиски світла, на яке й попрямували мандрівники.

Дійшовши до джерела світла, подружжя увійшлои у простору кімнату, де посеред частин годинників сидів дідусь Марти та щось майстрував.

- Дідусю! -  здивовано зраділа дівчина та кинулась в обійми своєї рідної людини, яку вважали мертвою.

- Ви живі? - спитав Тимофій.

- Тут да, а в звичайному світі я живий. - відповів дідусь.

- Що ви тут робите? - заптав молодий чоловік.

- Створюю годинники.

- Діду, ті годинники нас намагалися вбити! - пожалілася Марта.