Розділ 1

Дверцята машини відчинилися і я акуратно ступила на гранітну бруківку ногами, взутими в новенькі лакові чорні туфлі. Взагалі, не тільки туфлі були на мені нові. Мій зелений піджак, який сидів на мені ідеально, білу блузку (білу і тільки білу - такі правила), а також спідницю чорного кольору, доставили мені зі школи прямо додому, ще позавчора. 

Був ще один чорний піджак для зміни, дві спідниці різних фасонів, але тільки обов'язково чорного кольору, та п'ять різних чисто білих блуз. Одяг був ідеально підігнаний за моїми розмірами. 

А що ви хотіли? Це ж найелітніша школа нашого міста, області, а може, навіть, і країни. Навіть знаменита, певною мірою. Скільки чуток про неї ходило. Що було правдою, а що було вигадкою, я, звісно, не знала. Знайомих чи друзів, які могли б там навчатись, я мати ніяк не могла. 

До сьогоднішнього дня. 

А все сталося через те, що моя мама закохалася і вийшла заміж за дуже (дууууже) заможного чоловіка. Він її кохає безмірно, обожнює, навіть можна сказати. До мене ставиться майже як до рідної дочки. Напевно, таке лише у казках буває. Але ось, я особисто, бачу приклад на власні очі. 

Олексій (так звати мого вітчима) і влаштував мене в цю школу, щоб я закінчила тут останній клас. Тому що школа мала справді дуже високий рівень освіти. 

Я, чесно кажучи, не дуже хотіла міняти школу в останньому класі, трохи навіть засмутилася, але Олексій, а він дуже мудрий і розважливий, переконав мене, що так буде краще. 

До зміни проживання та нового статусу я поставилася спокійно. До грошей Олексія була байдужа. Ми й так із мамою добре жили. Не заможно, звичайно, але нам завжди всього вистачало. Вона працює фінансовим директором на одному дуже великому підприємстві. Там вони з Олексієм і познайомились. 

Я заплющила очі і глибоко вдихнула свіже, вже осіннє повітря. Пахло, звісно, фантастично. Школа розташовувалась просто в неймовірному місці, посеред соснового лісу, за десять кілометрів від нашого міста. 

Що ж, тягнути вже далі було нікуди, треба було йти здаватися в це лігво, знайти свій клас, познайомитись із однокласниками. Я ще раз зітхнула. Вдихнула шматочок свободи. Насамкінець, так би мовити. 

Водій вивантажив мою валізку і попрощавшись, поїхав, нагадавши перед цим, що забере мене в п'ятницю о шостій вечора. 

Так, я ж забула сказати. Тепер я тут не тільки буду вчитися, але й житиму. Школа ж закритого типу. Повний пансіон. 

Перед будинком школи вже юрмилися учні. Ніхто не курив, як не дивно, мабуть, тут це найсуворіше заборонено. Я згадала свою колишню школу, де на такі заборони ніхто ніколи не звертав уваги і старшокласники спокійно собі курили на ганку. Іноді їх, звичайно, ганяли викладачі, але це була швидше традиція така, і від цього картина особливо не змінювалася. 

Але поки я йшла до будівлі, все якось змінилося і учні різко розсмокталися. Хоча, дзвінка на урок я не чула. 

Я підійшла до охоронця, який з нудьгуючим виглядом сидів біля входу і почала пояснювати йому, хто я і куди мені потрібно, щоб дізнатися, куди мені йти, врешті решт. Охоронець мене уважно слухав із ввічливою усмішкою на обличчі, потім перевів погляд за мою спину і раптом його обличчя перкосилося в гримасі здивування і переляку одночасно. 

- Твою! Матір! - і на останньому слові його здуло з крісла, у якому він засідав, і я тільки могла спостерігати, як він п'ятами накивав. 

"Та не може бути" - подумала я, і розвернулася в бік охоронця, що поскакав. - "Не може бути, щоб тут так висловлювалися. Це ж елітна школа!" 

Але висловити все це було нікому, бо охоронець уже віддирав один від одного двох хлопців, що зчепилися перед головним входом будівлі. 

Побачивши ще й це, мені захотілося повторити вираз охоронця, але дозволити собі я не могла цього, звичайно. Я ж вихована дівчинка. Я могла тільки мовчки спостерігати за тим, що відбувається. 

А відбувалося досить кумедне.
Хлопці вже повалилися на землю, і з насолодою мутузили один одного. 

- Ланґе! Ланґе! - вигукував охоронець, схопивши одного з тих, що б'ються за плечі. - Та відчепися ти від нього! 

Що це за ланґе? Це що команда якась? Типу - брейк, стоп, досить? Може, тут якусь норвезьку вчать? 

Хлопець не поспішав відчеплюватися, а тільки старанніше втискав другого в землю. 

Біля входу раптово матеріалізувалась молода приваблива жінка. Дівчина, я навіть сказала б. 

- Ланґе! - теж закричала вона, і побігла до хлопців. 

Дивна якась команда, все ж таки. Може, це фінською? 

Той, що був зверху, негайно зліз із постраждалого брюнета і навіть простяг йому руку. Брюнет тільки відмахнувся і почав підніматися сам. 

- Швидко обидва до мого кабінету! - наказала дівчина суворим тоном, що сильно відрізнявся від її тендітної зовнішності. Хлопці швиденько обтрусилися, попіднімали свої рюкзаки і пішли слідом за нею. 

Я мовчки і, здається, навіть не моргаючи спостерігала за цією процесією. 

У мене просто слів не було, щоб описати все це неподобство, що відбувалося. Ще навіть перший дзвінок цього навчального року не продзвенів, а тут таке! Такого, навіть у моїй, дуже звичайній державній школі спального району, ніколи не було. 

- Тетяно Миколаївно! - раптом гукнув жінку охоронець. - І дівчину з собою заберіть. Новенька. Скоріше за все, у Ваш клас. 

І тут усі зупинились і подивилися на мене.