Розділ 7. Частина 2

Ранок почався зовсім не так, як зазвичай. На обов'язковій фізичній розминці Нарана несподівано замінював молодий нурит, якого я раніше не бачила. Март мимохідь шепнув, що той зовсім нещодавно закінчив атконнор і значився при кураторові кимось на кшталт асистента.

Проте, попри юний вік, до дорученого завдання новоявлений тренер поставився зі звірячою відповідальністю. З мене зійшло стільки поту, скільки не сходило б навіть після трьох годин із Нараном. Його нур — великий, але ще молодий самець ніяситі — виявився справжнім кокеткою. Він то й діло стріляв очима моїй Забаві, але треба віддати належне моїй маленькій королеві: вона трималася щодо залицяльника підкреслено рівно й навіть холодно. Моя дівчинка приділяла йому лише стільки уваги, скільки потрібно було для синхронних вправ.

Зате від мене Забава з самого ранку не відставала ні на крок. Вона то й діло бомбардувала мене стривоженими розпитуваннями про те, що саме сталося ввечері, поки вона спала. Пояснити їй щось виразне в мене так і не вийшло — не розповідати ж двомісячній ніяситі про чоловічі руки й гори професора на заході сонця! Забава слухняно притихла, але продовжувала ревниво стежити за кожним моїм подихом. Ця надмірна включеність почала напружувати, поки під кінець заняття я м'яко не попросила її повністю розслабитися й зосередитися виключно на тренуванні.

Саргони на розминці не було, і я з полегшенням вирішила, що вона нарешті отримала по заслугах. Яким же було моє здивування, коли одразу після розминки я прийшла до авдиторії географії!

Ця гламурна панночка як ні в чому не бувало сиділа на своєму звичному місці за партою. Навколо неї юрмилися сокурсники, навперебій співчуваючи її «жахливому горю» через «безглузде непорозуміння» в кабінеті безпеки.

Март уже сидів біля мого ложемента й похмуро стежив за групою співчуваючих. За ним стояв Магон і щось сердито шептав. При моїй появі він одразу замовк, а його нур Сін незадоволено повернув голову в бік аристократів. Сін явно виражав за господаря те, що сам Магон волів не показувати.

А ще мій погляд зачепився за самотній силует у центрі авдиторії. Лія сиділа окремо від інших і мовчки гладила Резотту. Вона виглядала якоюсь незвично тихою і навіть не підвела голови, коли я увійшла. На секунду це дряпнуло неприємною підозрою, але я тут-таки себе осмикнула. Може, вона просто не в гуморі.

Я опустилася на своє місце й ледь помітно кивнула в бік Саргони:

— Ви в курсі, що вона тут робить? — майже беззвучно запитала я.

Март опустив погляд і тихо процедив:

— Її відпустили через залізне алібі. Тут і черевику зрозуміло, що вона в цьому замішана, а довести це юридично не можуть. А тепер удає з себе жертву. Прикидачка

— А де Пернона? — я обвела очима авдиторію, не виявивши її високородну подругу на звичному місці.

— Без поняття, — буркнув брат і багатозначно кивнув на Магона: — Ти на сто відсотків упевнений, що сама шиасу втрутилася в цю справу?

— Ні, не впевнений, але кажуть так, що сама Мара туди приїжджала, — понизив голос Магон. — Я краєм вуха чув від старшокурсників, що вона з'явилася прямо під час допиту, а після цього все різко згорнули. Народ шепочеться, що  Фаготам просто не дали нормально продовжити. Схоже, після цього її просто відпустили.

— Тобто ти думаєш, вона втрутилася? — запитав Март.

— Дуже схоже, — спохмурнів Магон. — І Ятгора Ноа в той час якраз не було на місці. Тому все так у них і вийшло.

Пронизливий електронний сигнал сповістив про початок лекції. Одразу слідом за звуком до авдиторії розмашистим кроком зайшов професор Рарж Тахат. Склалося враження, що географ чатував за дверима з секундоміром, принципово не бажаючи заходити завчасно.

Март і Магон разом зі своїми нурами розійшлися по місцях. Усю лекцію я відверто промучилася, благополучно пропустивши тему уроку повз вуха. Забава поруч то й діло тривожно попискувала, миттєво зчитуючи кожен новий спалах мого роздратування. Її писк раз у раз привертав суворі погляди професора з кафедри.

Усередині все клекотіло. Головними лиходіями в цій історії я призначила Нарана й Лахрета. З якого переляку Саргону відпустили? Яке ще алібі?! Ця змія гарантовано зрежисувала все, проти неї зобов'язані бути прямі докази, а слідство взяло й малодушно випустило її на волю!

До речі, Пернона Груг зайшла до авдиторії одразу слідом за викладачем і мовчки зайняла свою парту. Яку роль Пернона зіграла у всьому цьому фарсі, залишалося тільки гадати. Але в мій бік вона зиркнула з такою лютою ненавистю, ніби я особисто, серед білого дня, украла в неї нирку.

Я ледве дочекалася рятівного сигналу про закінчення заняття. До кінця лекції параноя розквітла буйним цвітом: у голові вже вибудувалася повноцінна теорія змови, а бажання особисто вимагати звіту в Нарана міцнішало з кожною хвилиною.

Варто було пролунати мелодії, як мене підкинуло з сидіння, немов на активованій катапульті. Схопивши інфо-пластину, я стрімко помчала геть. Забава ледве встигала за мною, перелякано балансуючи шкірястими крилами. Позаду донісся далекий вигук Марта, який кликав почекати, але я вже ввімкнула режим глухоти.

Вилетівши в коридор, я на автопілоті повернула праворуч, добігла до ліфта й різко завмерла. Поспішати-то поспішаю, а навігатора немає. Де шукати куратора? У пана Лахрета сьогодні за розкладом не було занять. Наран зранку пішов у підпілля. У які кабінети стукати? Так я й зависла біля зачинених стулок, безглуздо гіпнотизуючи кнопку виклику.

— Вони зараз мають бути в адміністративному корпусі, — пролунав праворуч спокійний голос брата.

Март недбало прилаштувався поруч, опершись об стіну.

— Ти ж до куратора зараз зібралася, правильно?

— Я дивлюся, ти за ніч філігранно навчився читати мої думки, — єхидно огризнулася я, нарешті з силою вдавивши кнопку виклику.

— А тут і не треба бути телепатом, — фыркнув він, крутячи в руках інфо-пластину. — У тебе прямо-таки транслюється в усі боки: «Хочу негайно влаштувати куратору допит із пристрастю».