Розділ 6. Частина 2

Решта дня минула немов у густому тумані. Уже за годину весь атконнор щосили гудів, обговорюючи те, що сталося в чаші басейну. Мешканці академії обожнювали плітки. Зазвичай така увага мене дратувала, але зараз було байдуже. Я майже нічого не сприймала на лекціях із хімії та етикету, вперто чекаючи на фінальний сигнал. Щойно пари завершилися, я поспішила до себе.

В обідню перерву мені належало вкласти молоду королеву спати. Але Забава засинала погано. Усе здригалася, перевіряючи, чи я на місці. Варто було їй переконатися, що я поруч, як вона знову стуляла повіки. І так разів із десять.

— Спи, моя хороша. Зі мною все гаразд…

«А якщо ти підеш? Хто врятує тебе, якщо мене не буде поруч?» — запитала вона.

Королева знову зметнула, наче перископ, свою трикутну мордочку.

— Я буду не одна. Март буде поруч. Ти ж йому довіряєш?

Вона не відповіла, але вклала голову назад. Глибоко зітхнула, проте засинати не поспішала.

— Давай я тобі заспіваю твою улюблену пісню?

«Так, про ложку і сніг хочу!» — відгукнулася вона й затишно пошаруділа на місці.

Я ледь чутно засміялася й почала співати. Ця колискова одного разу незбагненним чином виринула в пам'яті, коли я силкувалася вигадати щось нове для заколисування малечі. Ласкаво погладжуючи її по шиї, я затягнула:

«Ложкой снег мешая,

Ночь идёт большая,

Что же ты, глупышка, не спишь?

Спят твои соседи,

Белые медведи,

Спи и ты скорей, малыш…»

Цей затишний звичай з'явився нещодавно. Варто було мені якось наспівати Забаві простенький мотив, як вона оголосила мої пісні найпрекраснішим явищем у світі — і майже одразу заснула. Відтоді колискові діяли на неї надійніше за будь-яке заспокійливе.

Усього за п'ять хвилин Забава вже спала безпробудним сном. Я розчулено помилувалася її кумедним клубком, що згорнувся на ліжку, і тихенько вислизнула з каюти, прямуючи на наступну дисципліну — історію Іриданії.

Викладав її пан фагот Наран. Минуле планети — його коник. Він обожнював цю тему, і пристрасть проглядала в кожному слові. Часто на заняттях ми бурхливо сперечалися, справа могла закінчитися серйозним диспутом, але незмінно виходили з авдиторії з якоюсь новою думкою, яку хотілося ще довго крутити в голові.

Сьогодні я не запізнилася. Зайняла звичне місце раніше, ніж прийшов куратор. Від його ранкового гніву та розгубленості в чаші басейну не залишилося й сліду — переді мною знову стояв зібраний офіцер. Наран упевнено пройшов до кафедри, витримав паузу, перевіряючи увагу курсантів, і заговорив:

— Сьогодні ми поговоримо з вами про епохи. Що таке епоха у вашому розумінні? Як ви гадаєте? Будь ласка, Саргоно.

— Це період історії, протягом якого відбувається низка глобальних, якісно схожих подій, — упевнено відповіла дівчина шурхітливим сопрано.

Я мимоволі обернулася на цю отруйну особу, бажаючи перевірити, чи не читає вона з екрана. Ні, дивилася рівно перед собою. Хоч Саргона Ти й була змією, але змією безумовно розумною. Щоразу, як подивлюся на неї, так і згадаю порізану форму, а її фальшива турбота досі бісила до зубного скреготу. Дуже кортіло запустити в Саргону чимось важким.

Влаштовувати банальний скандал посеред лекції я не збиралася. Поки прикидала, чим би колись стерти з її обличчя цю єхидну посмішку, пропустила екскурс за терміном «епоха».

А Наран тим часом підійшов ближче до рядів:

— Назвіть найвідоміші епохи, які ви знаєте з курсу коннора, — його голос пролунав зовсім поруч, висмикнувши мене з мстивих фантазій. — Так, Данроне.

— Доісторична епоха — період до появи перших задокументованих свідчень.

— Правильно. Далі, — кивнув куратор, і з місць один за одним почулися вигуки:

— Епоха Блукань та міжусобних воєн!

— Епоха Пізнання та єднання з світом ніяситей!

— Епоха Промислового Розвитку!

— Абсолютно правильно, — погоджувався Наран. Коли потік варіантів вичерпався, він продовжив: — Ми ж із вами живемо в період Технічного Прориву, відправною точкою якого стало винайдення антигравітаційного двигуна. Це і є велика подія нашого часу. У всі ці відрізки, крім їхніх основних характеристик, відбувалися й інші процеси колосальної важливості, які безпосередньо вплинули на те, як ми живемо сьогодні й житимемо завтра. Хто знає… Можливо, саме зараз ми стоїмо на порозі зародження нової віхи, і хтось із присутніх у цій залі стане безпосереднім учасником грандіозних змін.

На цих словах пан фагот зробив довгу паузу.

Чомусь мені здалося: для нього це не просто красива фраза. Він говорив про майбутні зміни так, ніби справді на щось чекав.

У свідомість яскравим спалахом увірвався чужий образ: стародавній фоліант, потемнілий від часу, важкі сторінки, ледве помітні рядки. Разом із картиною прийшло дивне, майже болісне відчуття важливості. Наран шукав цю книгу. Чи хотів знайти? І чомусь був упевнений: у ній прихована правда. Яка?

Що за дурниця мені привиділася?

Тієї ж секунди Наран здригнувся й різко подивився на мене — ніби фізично відчув, що потаємну думку безцеремонно підслухали. Від цього яскравого спалаху я розгубилася не менше за куратора. Я сиділа найближче до кафедри, тож офіцер цілком міг спроєктувати ментальний образ неусвідомлено, на піку емоцій. Шкода, поруч не було Забави — королева легко зчитувала оточуючих і часто підказувала мені їхні справжні мотиви.

Оговтавшись від ніяковості, Наран сухо продовжив. Він перейшов до Другої епохи блукань та міжусобних воєн — часу перших мегаполісів, нескінченних конфліктів і перших серйозних атак тараків.

Найважчою темою залишалася репродуктивна криза. Насильницькі порядки того періоду збіглися з відчайдушною боротьбою за збереження популяції, а пережита генетична криза пізніше стала однією з причин появи суворих законів, що захищають сім'ю та жінок.

Особливим статусом тепер користувалися наїзниці нір та королев: заподіяти шкоду такій жінці означало зіткнутися не лише із законом, а й з її ніяситью. Я мимоволі згадала Забаву і вкотре подякувала долі за наш зв'язок.