Розділ 4. Частина 2

У роздягальні панувала тиша, всі вже пішли. Я опустилася на м'яку лаву по центру й утомлено витягнула ноги. Очі самі знайшли іменну шафку. Навалилася така глуха меланхолія, що тіло навідріз відмовилося рухатися. Думками я вже щосили розминалася в спортивній формі, а на ділі — сиділа нерухомо й гіпнотизувала поглядом дверцята. Настрій був на нулі. Ранковий допит пана Нарана остаточно вибив із колії. Яке щастя, що за сніданком опинився пан Лахрет і так вчасно врятував ситуацію.

— Ти сьогодні якась замислена… — високий голос незнайомки пролунав напрочуд м'яко й приглушено.

Я обернулася. Поруч завмерла гнучка, струнка дівчина з отруйно-зеленими очима. Біля її ніг боязко переминалася тонконога ніра, сонно кліпаючи вузькими повіками. Гостя зайшла тихо, не зачинивши за собою дверей. На тлі цієї витонченої німфи я зі своїми свіжими кучерями та пом'ятим виглядом здавалася скуйовдженим горобцем. Однак посмішка незнайомки була такою щирою, що меланхолія відразу відступила. Присівши зі мною на лаву, вона привабливо й тепло заглянула мені в обличчя.

Я загальмовано кліпнула, намагаючись згадати, де бачила її, окрім сьогоднішніх занять. Ах так! У флаєрі, ще по дорозі із селища Со. Це ж саме вона летіла зі мною в той пам'ятний день, запам'ятавшись своїм дивовижно тихим, безтурботним образом. І треба ж — тепер вона сама підсіла до мене.

— Ти… — я спробувала згадати її ім'я, яке вона називала на лекції з географії.

— Лія. Лія Марахіт. А це моя Резотта, — представилася вона.

— Дуже приємно, а я…

— Так, я знаю, — м'яко перебила вона. — Ти Лана Арамс, вершниця молодої королеви Забави. Про це вже знають навіть прибиральники в холі.

Я беззвучно хекнула від такої нищівної популярності.

— Вибач… я випадково дізналася, що ти не пам'ятаєш свого минулого життя, — тут же додала Лія. — Я нікому про це не казала, чесно. Просто бачу, як тобі важко. Мені про це Резотта нашептала — наші малюки на біологічному рівні зчитують чужі емоції підсвідомо, прямо як дорослі.

— Ну, згодна, для мене поки що багато чого залишається неясним, — примирливо посміхнулася я у відповідь. — Будь ласка, не поширюйся про це. А щодо чуток… м-да, не думала, що я вже головна тема для пліток.

Я вглядалася в її зелені очі, але не помітила ні краплі фальші — дівчина говорила від щирого серця.

— Дякую за пропозицію, Ліє.

— Нема за що, — вона піднялася й попрямувала до виходу. Біля самих дверей Марахіт обернулася:

— Тренування не почнеться без тебе. Це наказ пана Нарана: він уже на майданчику. Куратор просив поквапити тебе, тож збирайся.

— А! Зрозуміла, — я перелякано кивнула.

Ім'я пана Нарана знову подіяло як потужний стимулятор, миттєво додавши бадьорості. За хвилину я влетіла в тренувальну форму. Стрибаючи на одній нозі й на ходу затягуючи фіксатори на взутті, яке подумки вперто називала «кросівками», я рвонула до виходу. Забава ліниво спостерігала за цією метушнею, мудро вирішивши не заважати.

Випроставшись, я рішуче штовхнула двері до зали физпідготовки.

Назвати це місце звичайним спортзалом можна було з дуже великою натяжкою. Переді мною розкинувся величезний тренувальний комплекс, що нагадував критий стадіон під високим куполом. Інженерна думка вражала: простір грамотно ділився на зони. Тут умістилися кардіосектор із біговими доріжками, важкоатлетичний поміст із силовими тренажерами, шведські стінки, канати, мати для падінь і навіть висока стіна для скалолазання.

Біля дальньої стіни розташовувалася глибока чаша басейну, над дзеркальною гладдю якого в кілька рівнів нависали стрибкові трампліни. Що примітно, прямо над водою були натягнуті міцні канати. «Цікаво, вони з них теж стрибають чи здають якісь божевільні нормативи з порятунку?» — промайнуло в голові. Від великої кількості зон та обладнання я спочатку розгубилася.

Яке ж полегшення, що Лія чекала на мене всього за п'ять кроків від входу.

У залі (називатиму цей комплекс як усі) займалися ще кілька груп, але вони були без ніяситей — у них паралельно проходило звичайне заняття з физпідготовки. Варто було нам із Забавою з'явитися, як присутні, наче за командою, повернули голови в наш бік. Що вже гріха таїти, ми й справді виглядали ефектно. Наша навчальна форма кардинально відрізнялася від їхнього одягу: у простих курсантів вона була темно-синьою, а у нас — сліпуче білою.

Куратора ми помітили ліворуч, біля бігових доріжок. Побачивши нас, пан Наран замовк на пів слові. Його наче підмінили: ранкове занепокоєння випарувалося, поступившись місцем граничній зосередженості. Що ж пан Лахрет шепнув йому за сніданком, раз цей імпульсивний чоловік так швидко охолонув? Я подумки пообіцяла собі подякувати Ятгору при зустрічі — його вміння заземлювати людей творило справжні дива.

Нас, вершниць, у групі налічувалося всього вісім із двадцяти однієї людини. Лія шепнула, що для столичного набору це досить високе співвідношення. Звичайні самки ніяситей, ніри, менш прискіпливі до характеру людини, тож легко сходяться зі стриманими вершницями. Перед ними ж не стоїть глобальне репродуктивне завдання, на відміну від майбутніх королев.

Ми зайняли свої місця в строю. Куратор витримав паузу, скануючи шеренгу уважним поглядом. Потім, остаточно повернувшись до реальності, твердо промовив:

— Ну от, ми всі в зборі. Вітаю вас. Сьогодні у нас перше заняття — вступний інструктаж і легка розминка. Відтепер це стане нашим постійним початком дня, аби розсіяти ферментну дрімоту аро у ваших головах. Після глибокої нічної фази спряження фізичне навантаження життєво необхідне, інакше все подальше навчання пройде повз вас.

— А чому? Мені, наприклад, чудово допоміг відвар пані Тези, — Магон Тао явно тримався свого образу головного жартівника групи, ні в чому не поступаючись моєму Марту.

При цих словах я відразу згадала гіркий трав'яний напій, який сама випила вранці. Пан Наран окинув витівника оцінюючим поглядом і беземоційно відгукнувся: