Розділ 4. Частина 1

Прокинулася я від того, що хтось нахабно штовхав мене в бік. Мій сонний мозок оголосив рішучий протест проти цього безчинства, тому з невдоволеним муканням я демонстративно повернула до кривдника свою п'яту точку. Солодко обійнявши подушку й задоволено причмокуючи, я приготувалася сопти далі. Наївна. Наполегливе термосіння продовжилося з подвоєною силою. Обурившись, я відмахнулася від невидимого агресора, наче від настирливої мухи, і з головою зарилася під покривало, рятуючись від ранкового світла. Однак «муха» не відлітала.

— Пані Лано, вам терміново треба підводитися на заняття! Вставайте, будь ласка! — долинав до мене жалібний стогін.

Я знехотя розплющила одне око. Над ліжком сполоханим птахом нависала Фія.

— Яке ще навчання?! Я смертельно хочу спати! Дай мені спокій! — буркнула я, утикаючись обличчям у стіну.

— Пан Наран дуже переконливо просив, щоб я підняла вас за будь-яку ціну. Він підкреслив, що це наказ! Тож я просто не маю права дозволити вам ніжитися далі. Будь ласка, збирайтеся, пані Лано! — вона знову заходилася мене трусити. — Інакше я буду змушена зв'язатися з ним і…

Ім'я куратора мало миттєвий терапевтичний ефект. Сон випарувався, очі розплющилися самі собою.

— Ладно, ладно. Встаю. Вста-ю.

Я сіла в ліжку, зі свистом видуваючи повітря крізь стиснуті губи. Очі — ці дрібні зрадники — навідріз відмовлялися слухатися й тут же заплющилися знову. Аби здолати їхню впертість, я спробувала силоміць підняти повіки пальцями. Марно: непокірні м'язи тягнули донизу. Поплескала себе по щоках — нульовий ефект. Що за ядерне снодійне я вчора прийняла, якщо мене тепер і підйомним краном не підведеш?!

У підсумку я вольовим рішенням евакуювалася з ліжка наосліп. Намацавши ногами підлогу, побрела в бік ванної в надії, що крижана вода допоможе очам розліпитися. Ноги вперто вели мене за пам'яттю, поки чиїсь дбайливі долоні не підхопили під лікоть. Чинити опір Фії забракло сил, тож я дозволила служниці себе конвоювати, а вона м'яко примовляла:

— Нічого, пані Лано, я заварила тонізуючий відвар. Він умить поверне вас до життя! Умивайтеся і відразу пийте. Кухарка підказала рецепт, вона знає: під дією ферменту ніяситей усі студенти сплять без задніх ніг.

Слухаючи її балаканину, я дісталася умивальника й заходилася прискати в обличчя водою. Фія не вгамовувалася:

— Забава теж прокинеться, щойно ви оговтаєтеся. Провести вас до їдальні? Чи снідатимете окремо? Форма вже випрасувана. Ось, тримайте рушник.

Я витерлася і нарешті змогла розімкнути повіки. Навела різкість на дзеркало. Оборонювальні сили, звідки такі хвилясті локони? Я залізла п'ятірнею в шевелюру й скуйовдила її. Дивно, але мило. З цими кучерями я навіть симпатичніша.

— Що це з моїм волоссям? Твоїх рук справа? Накрутила, поки я спала?

— Ні-ні! — каота замахала руками, не зрозумівши жарту. — Я ні до чого! Це все фермент вашої ніяситі. Це аро.

— А-а-а… аро, точно… аро… — промичала я, позіхаючи, і повернулася до дзеркала спиною.

Сконцентрувавшись, я голосно покликала подумки:

«Забаво!»

Та смикнула хвостом і перекинула його на середину ліжка. Я знову подумки повторила її ім'я. Ніясить глибоко зітхнув і ліниво привідкрив очі.

«Що?» — її сонний голос чітко пролунав у голові, але думки рухалися протяжно й в'язко.

— Давай прокидайся. Я вже на ногах, і нам час до їдальні. Ти ж зголодніла? — я намагалася говорити твердо, аби не дати їй приводу для заперечень.

«Їсти? Так, я хочу»

Забава кліпнула й слухняно зістрибнула на підлогу. Треба ж, як швидко спрацював кулінарний стимул!

Поки я збиралася, Фія не знаходила собі місця. Вона нерішуче переминалася з ноги на ногу й відводила погляд, явно боячись почати розмову.

— Що з тобою? — запитала я її.

— Дозвольте запитати вас, пані Лано…

— Питай.

— Ви… ви на мене не сердитеся за те, що вчора мене не виявилося на місці, коли ви прокинулися? — її голос відчутно здригнувся.

— Ні, абсолютно, — я хитнула головою, заправляючи майку в штани, — залишалося тільки натягнути сорочку.

Почувши мою відповідь, служниця полегшено видихнула. До речі, я раптом спіймала себе на думці, що сонливість остаточно відступила. Одне слово, те «скарбне» зілля кухарки створило справжнє диво!

Я підійшла до дзеркала й оглянула себе критичним поглядом. Підсвідомо я відчувала: у мені щось змінилося. Але що саме? Довелося придивитися уважніше.

Відображення показало звичні м'які риси обличчя, акуратний ніс і вилиці. У променях ранкового сонця сіра райдужка очей відливала майже блакиттю. Я посміхнулася своєму відображенню — воно відповіло лукаво й тепло, обличчя миттєво стало юним і відкритим. Із мімікою все гаразд, жива, як і завжди. Я торкнулася пальцями повних губ. Що ж тоді не так?

Машинально я пробіглася руками по фігурі, ковзнувши долонями від грудей до стегон. Якимось загадковим чином зник той ледь помітний зайвий жирок, який, зрозуміло, бачила в собі тільки я сама. Але куди він подівся всього за одну ніч?

І тут мене нарешті осяяло. Справа в шкірі! Вона стала неймовірно гладкою та чистою, наче дорогий шовк — без найменших вад чи шорсткостей, зі здоровим, приємним рум'янцем. Ось воно! Секрет бездоганної краси тутешніх жінок в Іріданії — це їхня ідеальна шкіра. І тепер я, схоже, теж потрапила до цього елітного списку. Але чому? Невже це благотворний вплив аро?

Фія, помітивши мій довгий погляд у дзеркало, несміливо посміхнулася:

— Вам дуже пасують ці локони, пані. Аро королеви вплинуло на вас якнайкраще. Ви помітно змінилися за ніч.

Тут вона протягнула мені прикрасу — діадему, точнісінько таку ж, як у тих кашіасу, яких я бачила кілька днів тому. Я запитально покосилася на каоту:

— Що це?

— Це зуру, — пояснила Фія. — Учора ввечері його передав пан Наран. Це ваш розпізнавальний знак, і тепер його потрібно носити завжди. Навіть без Забави поруч усі відразу зрозуміють, що ви — кашіасу. Куратор просив простежити, щоб ви обов'язково його одягли. Він зовсім легкий, відлитий точно за формою голови й заважати не буде.