РОЗДІЛ 52

Аделіна 

Сьогодні в мене призначена зустріч з адвокатом, якого я навіть не знаю. Що це за справа, про яку навіть сказати не можна? Він знайшов мене сам і дуже зрадів, точно це від Артура. Чоловік за ґратами, а й досі впливає на моє життя. 

- То ж що це за важливе питання, яке ми можем вирішити по телефону?

- Присядьте Аделіно, в нас буде серйозна розмова.

- Ви мене лякаєте, в чому справа? Що Самсонов доручив Вам?

- Його не сильно стосується, це лише для Вас. Я викликав Вас до себе, бо маю доручення про оголошення заповіту.

- Заповіту? Якого?

- Від Борисенко Миколи Івановича та Борисенко Марії Петрівни. 

- Дідусь і бабуся? Як?

- Вона склади його ще при житті, в ньому були умови, які я маю право оголосити саме зараз. 

- Яке відношення я маю до нього? Їх не стало більше п'ятнадцяти років назад.

- Так, але в їхньому заповіті були деякі умови. Вони володіли чотирма готелями, які самі започаткували, всі права розпоряджатися ними були у вашої матері - Діани Самсонової, але вона їх передала чоловікові за незрозумілих обставин, він дуже розумно склав всі документи, за якими його дружина передавала йому всі права на управління. Та були умови, які не можливо було змінити. 

- Що батько, тобто Артур не чесна людина це я знаю, але які ще умови?

- Ваш дідусь, був розумним чоловіком і мабуть бачив набагато більше ніж інші. Саме він ініціював такий заповіт і всі чотири готелі, майно яке вони мали на момент своєї смерті та все що буде побудовано за допомогою їх грошей - має перейти у Ваше розпорядження.

- Але Артур... Він всім володіє.

- Так, як Ваш опікун. За умовами, весь їхній бізнес і майно переходить до Вас у повному обсязі, при досягненні Вами двадцяти двох років, до цього часу всім мала розпоряджатися ваша мати, та за відомими нам подіями, це право перейшло до Самсонова, вона сама дала дозвіл на управління чоловіку. Він можливо хотів якось по інакшому вчинити з усім, та не мав права. Бо все повинно було дістатися Вам, без втрати жодного готелю, все майно описане, він не міг продати навіть стільці, лише розвивати бізнес. Якщо б з Вами щось сталося до отримання прав на управління, то все повинні були продати, а виручені гроші до останньої копійки передати на благодійність. - Тепер все стало на свої місця - чому Артур тримав мене біля себе і залишив живою, бо він міг втратити всі гроші до яких звик.

- Артур намагався Вас сховати - хотів відправити на навчання за кордон, але це потрібно було повідомляти нотаріусу, щоб він був в курсі вашого перебування. Тоді Ви вийшли заміж, він мабуть все ж таки сподівався, що це вплине на щось. Так все марно, Артур не домігся свого і тепер все має перейти до вас у володіння.

- І що я маю тепер робити?

- Я підготував всі документи, Вам залишилось лише ознайомитися та підписати. І можете розпоряджатися усім майном. Ви самі можете керувати бізнесом, продати все, або комусь відати управління. Для Вас немає жодних обмежень.

- Добре, я зрозуміла. Я подумаю як вчините тепер.

Зараз потрібно прийняти нову інформацію, усвідомити, що володію всім, що було в Артура. Дідусь і бабуся... вони вже тоді зрозуміли, який покидьок їхній зять і переграли його самого. Але чому вони не на маму все оформили, так було б набагато простіше. Може вона щось знає? Чи вона взагалі в курсі, що дідусь зробив такий заповіт? Потрібно негайно зв'язатися з Даною. 

- Ліно, що сталося? Ти так раптово призначила зустріч, що я злякалась чи все гаразд. 

- Все добре, навіть дуже добре якщо подумати. 

- Так, гаразд, то в чому справа тоді?

- Мене викликав адвокат, для оголошення заповіту дідуся й бабусі.

- Який заповіт? Хіба щось є? Я не знала. Коли потрапила в лікарню, то останнє про думала - це про бізнес та кому він належить. Тим паче я думала, що залишила все Артуру. 

- Виявилось, що все своє майно вони залишили мені і саме після двадцяти двух років все отримую.

- Двадцять два, точно. Вони в цьому віці познайомились і постійно ця цифра бала з ними в звичайних речах. Це дуже символічно. Тато вже тоді зрозумів все про Самсонова і те, що він може зі мною щось зробити. Мій батько був дуже розумним чоловіком, бачив людей наскрізь, та мені нічого не говорив, бо думав, що ти донька Артура.

- Я не знала, що все так. Тому саме тепер я володію всім бізнесом, який вів Артур, він знав про заповіт, тому і беріг мене та тримав поруч. Він користувався всім, що надали йому інші. Сам нічого не досяг.

- Це на нього дуже схоже. Він любить відбирати чуже. То ти тепер бізнесвумен в мене?

- Та яка з мене бізнесвумен? Я не знаю, що з цим всім робити взагалі, як розпоряджатися. 

- Як тобі підказує серце, ти знайдеш правильне рішення. 

- Може я тобі віддам все і ти будеш керувати готелями.

- Ой ні, це не для мене. Батьки жили цією справою, вкладали душу, а мені ніколи не подобалося приймати участь. Я можу тобі лише допомогти, підсказати щось, що пам'ятаю з того часу, але володіти цією справою точно не зможу. Тим паче в тебе освіта наче створена для ведення бізнесу. 

- Можливо, та я взагалі не знаю з чого починати, це велика відповідальність, з якою я не впевнена, що впораюсь і дам раду.

- Я буду поруч, коли тобі буде потрібно і ми з усім впораємося.

- Дякую, мамо. - Мамо... Так багато в цьому слові, які важливі почуття воно викликає.