8.1

*****

Мілана

Вже тиждень в лікарні, втома і знесилий стан не дають мені можливості потрапити додому. Стас зі своєю сестрою постійно приїжджають та піклуються про мені, насправді мені дуже важлива їх підтримка.

Мама як ніколи, почала телефонувати до мене кожного дня, щоб дізнатись новини про моє здоров‘я, у відповідь на її питання, я лише змахувала плечима та завмирала в тиші.

Чому всі збентежені моїм станом ?

Так, схудла на декілька кілограм, але п’ять це ж не багато... Ну звісно, якщо не враховувати, той момент, що я від народження доволі худенька, і кожен кілограм для мене важливий... Втомилась пояснювати, що сил для того щоб поснідати чи пообідати, в мене немає. Ну звісно, маму не влаштовує такий варіант розвитку подій, вона навіть, збиралась до мене приїхати, а їй би довелось багато часу витратити на довгу дорогу .

А я так переймаюсь, що божевільний Михайло Миколайович, досі пам‘ятаю про моє існування, верніше намагається дізнатись, хоча б щось про моє нове життя та вислідити певну інформацію.

Заборонила матусі приїжджати, то ця турботлива жіночка, одразу згадала про мою близьку подругу з дитинства — Олесю.

Леська надійна помічниця моєї найріднішої людини, час від часу вона приїздить до неї в село, щоб допомогти в буденних клопотах. Мені ж не можна з‘являтись в їхньому житті, і тим паче приїжджати до своєї Батьківщини.

Тож прокинулась сьогодні від гучного, телефоного дзвінка.

— Подружко, в мене дві новини. І на щастя, обидві — чудові. — швидко починає розмову Олеся. — По - перше, я вже доїджаю до твого міста, сподіваюсь ти будеш дужее рада мене бачити. А по - друге, я не сама, а з своїм коханим Артемом, тож тепер тобі сумно  не буде.

Не встигаю, ні слова відповісти. — Чекай скоро будемо, не забудь повідомити мені адресу лікарні.

Леська завжди була енергійна та привабливо весела, її сміх - це єдине, що витягувало мене з дна негативних ситуацій. Не заперечую, жодному її слову та негайно повідомляю адресу, мені навіть, здалось, що я вмить одужала і почуваю себе прекрасно.

*****

— Ой, подруго ! Скільки в тебе подій сталось, щоправда Катя мені не сподобалась, вона зовсім не щира. — Олеся здивовано підіймає брови та кліпає очима. — Насправді їй краще актрисою бути, ніж художницею. — шепоче.

Ми орендували новий будинок для спільного проведення часу, Катя не зійшлась характером та поглядом на життя з моєю давньою подругою, одразу ж після їхньої зустрічі поїхала додому, і більше не цікавилась моїм самопочуттям.

— А Стас кохає тебе, вірно ?

Ось ці питання мене дратують, але не можу промовчати.

— Напевно в нього є до мене симпатія, але це не важливо. Я хочу налагодити наші стосунки з Макаром, але він, на жаль, не йде мені на зустріч, і геть забув про моє існування.

— Дівчата, ви цілий день розмовляєте і більше нічим не займаєтесь. — заходить до кухні Артем. — Так не може довго продовжуватись !

— Що ти від нас хочеш ? Ми достатньо часу не бачились, можна нас не чіпати ? — спокійним голосом відповідає своєму хлопцеві.

Артем і Олеська, чудова пара, виглядають поряд один з одним гармонійно та бездоганно щасливими. Пам‘ятаю їхнє знайомство, це було більше року тому, ми з подружкою відпочивали в клубі і її спіткало справжнє кохання.

Завжди здавалось, що на вечірках нікого серйозного знайти неможливо, і тим більше побудувати надійні та довготривалі відносини, але їхня історія, справжній доказ.

— Неймовірно ! — викрикує Артем та обережно проводить рукою по листам з моїми малюнками, які в хаотичному порядку випали з чорної, спортивної сумки.

— Олеся розповідала, що ти художниця, але я навіть подумати не міг, що вони бездоганні.

Його світле волосся закриває голубі очі, а подив який він не може приховати, стає все зацікавленішим та бадьорим.

— Не перебільшуй. — ніяково червонію та прикриваю рукою збідніле обличчя.

— Дійсно, Мілано, їх повинен побачити цілий світ. Не можливо ховати такий талант.

І виставка художня в мене була, і замовлень достатньо. Зайва увага людей мені не цікава, не потрібна ні популярність, ні гроші.

Головне, щоб моє серце перестало боліти від невідомості в наших стосунках з Макаром.