35. Дивний дзвінок

Я дивлюся на наше фото і не можу зрозуміти одного. 

— Якщо Олег увесь цей час був тут, чому він не подзвонив, не прийшов додому? Я ж думала, що він далеко, а він, виходить, був зовсім поряд, і ніяк не дав про себе знати…

Дивлюся на Тимофія, так, наче відповідь на це питання може вирішити всі проблеми. 

— Думав, що так я його спіймаю і змушу віддавати борг? — припускає Тимофій. — Може, він слідкував за тобою, знав, що ми проводимо час разом. Ми ж виходили в місто. 

— Якщо слідкував… — я відчуваю, що червонію.  — То він вважає, що я його зрадила…

— А телефон… Міг подумати, що я поставив прослушку, — Тимофій зітхає. — Тож було нелогічно дзвонити чи писати тобі навіть коли я віддав тобі мобільний. Якщо що я нічого не ставив, — одразу додає він. — Але певно на його місці я подумав би так само. Хоча, він же міг взяти інший телефон, якусь "одноразку". Але не зробив цього.

— Скоріше за все, не має грошей, — я зітхаю. — Що, якщо залишити йому записку? Може, він ще повернеться сюди? 

— Можна, — киває Тимофій, озираючись навколо. Помічає стіл, а на ньому блокнот і ручку. — Он, тут навіть є куди написати. 

— Я напишу, що ти пробачив йому борг? — я запитально дивлюся на Тимофія. — І щоб він подзвонив мені? 

— Добре, — погоджується Тимофій. — Тільки напиши і про розлучення. 

— Так, само собою…

Я пишу на в рівному з блокнота аркуші кілька речень. Думаю, чи залишити тут, на столі, чи покласти туди, де лежить фото нашої родини.  Зрештою кладу під подушку, поряд із світлиною. 

— Думаю, тут він точно знайде записку, — кажу, зітхнувши. 

— Ну, будемо сподіватись, — Тимофій теж зітхає. 

— У Марти в суботу день народження, прийдеш? — запитую я, згадавши, що за всіма цими переживаннями забула йому сказати, хоча планувала ще зранку це зробити. 

— Так, авжеж. Може, замовимо десь столик в ресторані? А до того зводимо її на якісь атракціони. Я вже знаю, що подарую, але тобі не скажу, — він усміхається.

— Який ти таємничий, — я усміхаюсь. — Добре, давай поведемо її кудись, Марта це любить. Вона буде рада. Незабаром школа, тож хай відзначить заодно і день народження і початок нового етапу в своєму житті…

***

— Твоя мама сказала, що у тебе в суботу день народження, — каже Тимофій, коли Зоя виводить Марту на двір і ми сідаємо в машину. 

— Ага, — каже Марта. — Будеш мене вітати? 

— Ти ж не проти, якщо ми відсвяткуємо втрьох — ти, мама і я? — запитує він. — Я б дуже хотів цього. І так, я вже навіть придумав подарунок, але який саме не скажу. 

— Собачку? — з надією дивиться мала на Тимофія, і тут же каже. — Та ні, ми ж іще не переїхали…

— Блін, це мав бути сюрприз. Але так, собачку, — киває Тимофій. — То може ми прямо на день народження разом оберемо цуценя?

— Ура! — Марта радісно сміється. — Це буде найкращий день народження в моєму житті! 

— А переїдете вже тоді, коли захочете, я не буду з цим тиснути, — говорить він малій. 

— Добре, — вона усміхається йому. — Дякую, ти такий класний! А куди ми підемо? Ну, святкувати утрьох? 

— Спочатку на атракціони, в парк розваг, потім десь пообідаємо, потім прогуляємось і купимо собачку? А ввечері ще святкова вечеря, щось таке ми придумали з твоєю мамою, як тобі? — запитує Тимофій.

— Супер! — вона обіймає його, а потім мене. — Ви найкращі! 

— Ти теж у нас найкраща,  — кажу я, цілуючи її .

— Так і є, — погоджується Тимофій, обіймаючи нас обох. — Я дуже люблю вас обох…

***

Коли Марта вже лежить у своєму ліжку і, втомлена від численних сьогоднішніх емоцій, спить, я чую, як дзвонить мій телефон. 

Думаю, що це Тимофій хоче сказати кілька слів на добраніч. 

Усміхаючись, підходжу до столу, де лежить мобільний, і беру його до рук. Але на екрані висвічується незнайомий номер. Відразу думаю про Олега. Раптом це він знайшов мою записку і взяв у когось телефон, щоб зв’язатися зі мною? 

Швидко приймаю виклик. 

— Алло, Олегу, це ти? 

— Ні, — чую я тихий жіночий голос. — Мене звати Соня, і я хотіла поговорити з вами… Ви зустрічаєтесь з чоловіком, Тимофієм. І я хотіла, щоб ви дещо дізнались. Ваш хлопець — вбивця…

Я вражено дивлюся на телефон. Мені здається, що це якийсь жарт, розіграш. Але ж назвали ім’я Тимофія… Це не таке поширене ім’я, щоб його згадка була випадковістю…

Але щойно я хочу щось сказати, як дзвінок переривається. Я намагаюсь знов набрати цю жінку, але тепер її номер взагалі поза зоною…

Першою моєю думкою було подзвонити Тимофію і все йому розповісти. Але ніби щось зупиняє… Я не знаю, чому, але голос тієї жінки мені здався сповненим непідробного болю. І мені страшно подумати, що вона може говорити правду…