32. "Це не звучить, як здорові стосунки"

— Я тобі не вірю! — вигукує мама. — Вся надія була на Олега, ти просто заздриш!

Саме на цій ноті нас застає Марта. Вона дивиться спочатку на маму, потім на мене і каже:

— Тато може дійсно не повернеться, — несподівано каже вона. — Він кинув нас. Програв гроші Тимофію і Тимофій змусив нас жити у нього, ми були як заручники, як в тюрмі, — її голос абсолютно спокійний, вона дивиться на маму.

  — То це той самий Т-т-тимофій? — мама аж затинатися починає від несподіванки. — За якого ти заміж зібралася? 

 — Так,  — кажу я, — той самий. 

 — Ти що, продаєшся йому, щоб він пробачив борг? — вона недовірливо вдивляється в моє обличчя. — Він — якийсь бандит?

 — Мамо, зовсім ні, він не бандит, — я втомлено хитаю головою. — І ні до чого він мене не змушував. Марто, ти ж знаєш, що Тимофій хороший, правда? 

— Він тримав нас проти волі, — вона зітхає. — Але потім відпустив. Він не дуже поганий.

Я зітхаю. Невже я була такою наївною і вірила, що мама спокійно поставиться до цієї новини? І що донька стане на мій бік? Зрештою, все ж стала, “не дуже поганий”.. Але для мами це геть не переконливий аргумент…

— У тебе цей, як його… О, "Стокгольмський синдром"! — видає мама. 

 — Мамо, ти даремно дивишся ті ток-шоу, — кажу я. — Ніякого синдрому у мене немає. Я хочу тебе познайомити з Тимофієм, і ти сама переконаєшся, що він не бандит, а нормальна людина. 

— Поки ти не розлучилась з чоловіком, це все великий гріх! 

— Розлучуся, — запевняю я. — Прямо в понеділок піду до поліції і напишу заяву, що він зник. Там має минути якийсь час, якщо він не з’явиться, мені можуть оформити розлучення без його присутності. 

— Раптом він потрапив в якусь халепу… Де ж це "в горі і в радості"? Ну не вірю я… Не вірю, що він міг зробити подібне… Його, певно, змусили… Він же був мені як син. 

 — Мамо, ігромани — вони як наркомани, можуть бути хорошими людьми в цілому, але ця залежність починає керувати ними, і вони вже не можуть зупинитися, — я торкаюсь її руки. — Я його пробачила, не тримаю на нього зла. Марта може з ним спілкуватися скільки їй заманеться. Але я не можу жити з людиною, якій не довіряю. Розумієш? Сьогодні це був Тимофій, а завтра він заборгує реальним бандитам, і вони просто уб’ють мене чи Марту... Я цього не хочу! 

— Хто убʼє нас? — Марта дивиться на мене, здається, мої слова її неприємно вразили і налякали.

 — Ніхто не вб’є, Тимофій нас захистить, — кажу я. — Не бійся…

— Як би там не було, зараз ти одружена жінка… І те, що ти робиш…. Все це я не прийму. Тобі краще піти, — каже мама холодним тоном.

 — Добре, — киваю я. — Ходімо, Марто. Поїдемо додому…

— Ми не побачили дідуся…

 — Може, я зараз наберу його, і він відвезе нас на вокзал, — кажу я. 

***

— Я так і не зрозумів, що сталось? Чому ви їдете? — питає батько розгублено, коли вже ставить речі в багажник.

 — Мама образилась на мене, бо я розлучаюся з Олегом, — кажу я, обережно поглядаючи на Марту. Вона розгублена, ледве стримує сльози. 

— Тато нас кинув, програв нашу квартиру і втік, — знов повторює вона, як при мамі.

 — Так, — киваю я. — Але не хвилюйся, я все залагодила, от тільки Олег невідомо де… Я не впевнена, що він узагалі повернеться. 

— Ти так кохала його, — він зітхає. 

 — Для мене все, що сталося, було прямо шоком, — кажу я і відчуваю, як сльози котяться по обличчю. Коли говорила з мамою, то не плакала, а зараз, зазирнувши у співчутливі очі тата, відчуваю себе знову маленькою, як Марта, і як, коли я збивала коліно, бігла до тата і він дмухав на ранку, кажучи: “Тепер вже не болить”... Якби ж можна було усі проблеми так легко вирішити… — Я справді кохала його, але зараз, здається, вже не кохаю…

— Вона кохає Тимофія, — тихо каже Марта

— А хто це? Вперше чую таке імʼя з ваших вуст, — говорить батько.

 — Ми недавно познайомилися, — говорю я. — Він зробив мені пропозицію. Я хочу вийти за нього заміж. 

— Це несподівано… — зізнається тато. — І хто він? Як ви познайомились?

 — Він нас викрав, — тут же зауважує Марта.

— Що?! — батько перепитав так, ніби  йому почулось. — Що саме він зробив?

 — Це саме йому був винен великі гроші Олег, — пояснюю я, знову відчуваючи себе дитиною, яка нашкодила. — І Тимофій хотів, щоб ми пожили в нього, поки Олег поверне кошти… Але потім він пробачив йому борг.  І виявилось, що ми закохалися одне в одного, — додаю я зовсім тихо. 

— Але що значить "пожили поки Олег не поверне кошти"? — тато все ж насупився. — Це не звучить як здорові стосунки… Чи здоровий початок стоснуків.

 — Ну, спершу в нас не було стосунків, — кажу я, зітхаючи.  — То вже потім якось так сталося… Але зараз усе добре, Марто,  ти ж задоволена, ми зараз живемо вдома, ходимо гуляти з Тимофієм… 

— Тимофій купить собаку, — повідомляє Марта, киваючи. — Він казав, що купить.