28. "Тато головніший за собачку"

Ми з Мартою вже майже повністю готові до походу в аквапарк. Вона бере свій рюкзачок і перед самим виходом каже:

— Але це нічого не значить. Я все одно не хочу жити з ним. 

— Тебе ніхто не змушує, — кажу я. — Будемо просто разом гуляти, тебе це влаштовує? 

— Добре, — вона киває і зазирає мені в очі: — Ти ж не залишиш мене на бабцю чи ще когось і не підеш до нього?

— Звісно, не залишу, — я зітхаю.  — Я люблю тебе, ти важлива для мене. Якщо потім ти сама мені відпустиш, тоді й піду. 

— Я теж люблю тебе, мамо, — вона обіймає мене. — Не хочу відпускати…

— Значить, ще не настав час, — я усміхаюся до неї. — Зараз час розважатися, і ми зробимо це на повну! 

— Добре…

***

Коли ми виходимо, Тимофій вже чекає біля машини. Він усміхається нам і щойно ми підходимо ближче, вітається і обіймає та коротко цілує мене, а потім присідає перед Мартою:

— Привіт, я скучив, це тобі, — він дістає з кишені маленького насупленого ведмедика. — Побачив його на заправці і подумав про тебе.

— Привіт!  — каже вона. — Дякую!   А чому ведмедик такий сердитий? 

— Бо зазвичай коли ми спілкуємось, ти теж сердишся на мене, — Тимофій усміхається. — Але сподіваюсь, це не назавжди. Та він все одно милий, теж як ти.

— Мама сказала, що ми не будемо жити з тобою, — каже Марта, хитро усміхаючись. 

— Ну, поки не захочете, не житимете, — киває Тимофій трохи засмучено. — Так і є.

— Бачиш, — кажу я Марті. — А ти мені не вірила… Не переживай через це. Все буде добре.

Я думаю, що скоро вона піде в школу і стане більш самостійною. Це радує мене, але водночас і стає трохи сумно. 

— Поїхали в аквапарк? — я обіймаю Марту за плечі. 

— Так, — киває вона. — Поїхали…

***

В аквапарку мала майже не свариться з Тимофієм. Ми весело проводимо час: катаємось на різних гірках, плаваємо в басейні, пʼємо різні безалкогольні коктейлі, як на пляжі. Час летить дуже швидко.

— Що ви, ще не зголодніли? Будемо тут цілий день, чи пройдемось містом? — питає Тимофій десь в районі третьої години дня.

— Давайте пройдемось, — відповідає Марта. 

— Де б ти хотіла пообідати сьогодні? — запитує він у неї. Він взагалі весь день намагається приділити їй час, певно, хоче, щоб вона відчула, що він їй не ворог.

— Я хочу в “Макдональдс”, — говорить мала, не роздумуючи. 

— Якщо мама не буде проти, можна і в "Макдональдс", — Тимофій усміхається і переводить погляд на мене. 

— Гуляти так гуляти, — усміхаюсь у відповідь я. Мені так добре поруч із ним, хочеться, щоб цей теплий літній день ніколи не закінчувався…

***

Ми ще трохи гуляємо і заходимо пообідати, там Тимофій купує Марті "Хепіміл" і вона виглядає цілком задоволеною життям. Ми говоримо про всяку-всячину, а потім знов виходимо до міста.

— Я б хотів запросити вас в гості якось… — він поглядає на Марту. — Можна з ночівлею. Що думаєш?

 — Якщо мені дозволять дивитися мультики, — Марта замислюється, — і ще я хочу собачку. 

— Думаю, якщо зараз зійдемось на мультиках, я це організую, — він дивиться на малу. — А про собачку треба подумати. Може, якщо пізніше ви все ж переїдете до мене, про це можна буде подумати, бо в приватному будинку з собакою в принципі не так вже й складно.

— Справді, ти купиш мені собачку? — вона радісно усміхається. — І я буду з нею гуляти на повідку? 

— Але ти матимеш доглядати за нею, не тільки гратися, — Тимофій усміхається.

— Я буду доглядати, я вже мамі допомагаю, мию посуд і квіти поливаю...

- Марта дійсно вже доросла і відповідальна, ,- погоджуюсь я. -  Тож їй можна буде довірити тваринку…

— Але певно зробимо це, коли ви переїдете назад. Ну, бо я не зможу за собачкою доглядати, ви ж знаєте, інколи мені доводиться відʼїжджати по роботі на пару днів.

— А може, ми її поки візьмемо до себе в квартиру, — Марта хитро дивиться на мене. 

— Ти ж знаєш, яка в нас сусідка, їй не подобається шум, а собачка може гавкати. Та й їй буде тісно в квартирі, — кажу я. — Давай вже, коли ми переїдемо в будинок до Тимофія, добре? 

— А ми ще можемо туди не переїхати, — нагадує Марта, дивлячись на мене. 

 — Ну, якщо ти не захочеш, то не переїдемо, але тоді й собачку не зможемо завести,  — я зітхаю. 

— Тато мені все одно головніший за собачку… І за все, — Марта насуплюється.

Мені стає сумно, день був такий хороший, але Марта згадала про тата — і наче сонце зайшло за хмари, і все стало похмурим. 

Тимофій теж зітхає і відводить погляд. Все ж, все виявляється не так легко, як я собі думала…