24. Зникнення Тимофія

День проходить більш-менш спокійно, ми з Мартою гуляємо, малюємо, навіть встигаємо трохи позайматись. Ближче до вечора я вже дуже чекаю на повернення Тимофія, але він чомусь не приїжджає вчасно. 

Я починаю переживати, особливо коли на годиннику вже майже девʼята:

— Мамо, ми сьогодні будемо вечеряти? — питає Марта. 

— Так, — кажу я. — Ходімо подивимось, що там на вечерю. 

— Добре, — вона киває. 

Ми спускаємось вниз, вечеря для нас дійсно вже готова, але на столі накрито на двох.

— А Тимофія сьогодні не буде? — запитую я в куховарки. 

— Я не знаю, — вона хитає головою. — Я зазвичай накриваю на всіх, і він не давав особливих вказівок, але його чомусь немає. І головний охоронець чомусь годину тому поїхав з будинку… Можливо, щось сталось. Ну, по роботі, може, затримали, — додає вона поспіхом, поглядаючи на Марту.

Я думаю, дивно, що Тимофій не дав мені свого номера. Звичайно, ми постійно поруч, але в такій ситуації, як зараз, я могла б зателефонувати і дізнатися, що сталося. Коли повернеться, треба записати його телефон…

— Сподіваюся, він скоро буде, — кажу я. — У нього ж раніше траплялися такі затримки ? 

— Ну, до того, як ви тут оселились, він рідко приходив додому так рано, — каже вона. — І ночувати теж не завжди повертався… Ну, він був самотнім чоловіком, самі розумієте.

— Так, розумію, — я киваю. Вдаю, що нічого особливого не сталося, хоча на душі все одно неспокійно. Протягом вечері весь час прислухаюся, чи не почується звук автомобільного двигуна. Але на подвір’ї тихо. 

— Підемо до себе? — я усміхаюся Марті. — Яку книгу тобі почитати перед сном? 

— Добре, — вона киває. — Хочу щось новеньке. 

Ми йдемо нагору, я читаю їй нову казку і Марта засинає. І практично в цей момент я чую сигнал, який сповіщає, що на мій телефон приходить сповіщення.

Я швидко беру телефон і відкриваю  повідомлення. 

"Привіт, у мене тут виникли деякі проблеми. Буду завтра десь після обіду… У тебе, певно, немає мого номера. Це я, Тимофій. Пробач, що так пізно написав, раніше не міг".

“Нічого, все добре, — відповідаю я. — Дякую, що написав, бо ми трохи хвилювалися…”

"Завтра і ще пару днів буду вдома, треба буде трохи перепочити. Незвично буде спати без тебе… До хорошого швидко звикаєш."

Я відчуваю, що хвиля тепла проходить по моєму тілу.

“Повертайся швидше, — пишу у відповідь. — Буду чекати…”

"Маю вирватись після обіду, може, трохи раніше. До зустрічі, кохана." 

“До зустрічі”, — на моїх губах розквітає усмішка, коли перечитую його останні  слова. Мені хочеться, щоб він завжди так мене називав…

Засинаю вже зі спокійною душею…

***

Зранку ми з Мартою знов їмо самі. Марта недовірливо дивиться на порожній стілець:

— Може, насправді він не хоче бути з нами, як говорив? — каже вона з сумнівом.

— Тимофій мені вчора написав, що затримується по роботі, і буде сьогодні після обіду, — пояснюю я. 

— Ти мені не казала, — вона насуплюється. 

— Ти вже спала, я не хотіла тебе будити. Він скоро приїде і розповість, що його затримало…

— Добре, — вона киває і далі ми спокійно їмо.

Після сніданку гуляємо і трохи займаємось, все ж, скоро має початись школа, треба нагадати Марті літери і цифри. 

Коли ми вже спускаємось на обід, я чую, як вхідні двері відчиняються і одразу моє серце починає битися частіше. Я повертаюся до дверей в надії побачити Тимофія. 

І дійсно, він там. От тільки… Він в іншому одязі, прямо в усьому іншому, що дуже дивно…

— Привіт, — він усміхається до мене і розставляє руки в сторони для обіймів. 

— Привіт, — я підходжу і обіймаю його. — Ти встиг на обід. 

— Ага, — я бачу, що його лоб трохи морщиться, але він усміхається.

— Щось трапилось? — запитую, стурбовано дивлячись на нього. 

— Все нормально, не переживай, — він проводить долонею по моїй щоці і я помічаю, що на його руці є подряпини, ніби він на неї падав, чи щось подібне.

— Ти потрапив у аварію? — запитую я. 

— Типу того, — він відводить погляд і притискає мене до себе трохи сильніше, певно, щоб не дивитись мені в очі. — Але все добре.

— Я дуже скучила за тобою, — кажу я і тут перехоплюю погляд Марти. Вона дивиться якось неприязно, і я одразу трохи відсторонююсь від Тимофія. — Ходімо поїси, ти, певно, голодний. 

— Так, ходімо, — він киває, а потім поглядає на Марту: — Привіт, як справи? Пробач, що вчора не був на вечері. Перед мамою я вже вибачився, а перед тобою ще ні.

— Все нормально, — каже Марта. Але вона виглядає якоюсь насупленою.