Розділ 2. Умови й винятки

Даміан зрозумів, що вечеря обійдеться дорожче, коли Лея відмовилася йти до «Мідної ложки».

У студентській кав’ярні завжди було людно, дешево й достатньо гамірно, щоб не чути половини сказаного. Натомість вона вибрала заклад навпроти старої бібліотеки, де чай приносили у справжній порцеляні, а офіціант умів одним поглядом нагадати відвідувачеві про пристойну поставу. Лея сіла в найдальшому кутку, поклала портфель на вільний стілець і попросила зачинити фрамугу, хоча вечір був теплий.

На співбесіду до ректора й то приходять спокійнішими. Втім, Даміан знав Лею достатньо давно, щоб не жартувати раніше, ніж вона сформулює проблему.

— Моя родина приїздить післязавтра, — почала вона.

— На Вежі з’їдеться пів королівства. Поки що злочину немає.

Її пальці посунули ложечку паралельно до краю блюдця.

— Вони вважають, що я заручена.

Офіціант поставив між ними чайник, спитав, чи бажають вони мигдалевого печива, й отримав від Леї таке рішуче «так», наче печиво могло надати юридичну допомогу.

Даміан дочекався, поки чоловік відійде.

— З ким?

— Ні з ким.

— Це вже нестандартний союз.

— Я сказала дурницю під час розмови з мамою. Вона заговорила про повернення, майстерню, Ровена…

— Ровен — це людина чи ще один різновид розподільного вузла?

— Син батькового знайомого. Вони вирішили, що ми маємо знову познайомитися, бо в десять років разом затопили комору.

— Міцна основа для шлюбу.

Лея глянула на нього поверх чашки. У звичайний вечір цього вистачило б, щоб він усміхнувся ширше й перевів усе на щось легше. Тепер вона була надто напружена. Навіть волосся зібрала не звичним недбалим вузлом, а так туго, що жодне мідне пасмо не вибилося біля скроні.

— Я знаю, як це звучить, — сказала вона. — І збиралася одразу виправитися. Але мама покликала всіх, батько вже змінив плани, тітка питає про пальто. Вони приїдуть раніше. Я скажу їм правду після випуску.

— Чому не в четвер?

— Бо тоді доведеться за одну розмову пояснити і це, і Бюро.

Даміан налив їй чай, а собі не став. Порцелянове ситечко дрібно дзенькнуло об носик чайника.

— Ти досі не сказала, що хочеш залишитися?

— Скажу, — відповіла Лея, але не торкнулася чашки.

— Знову після випуску, — уточнив Даміан.

Вона кивнула.

— Коли вони підготують тобі місце в майстерні, відмовлять комусь іншому й розкажуть половині Равенфорда, що донька повертається.

Вона відсунула чашку.

— Якщо ти хочеш прочитати лекцію про наслідки відкладених рішень, візьми номерок. Ірма була першою.

— Я хочу зрозуміти, про яку послугу йдеться.

Лея подивилася у вікно. За склом маготрамвай входив у поворот, і вздовж його даху хвилею спалахували контактні руни. На протилежному тротуарі студенти тягнули каркас фестивальної декорації, заважаючи перехожим і не помічаючи цього.

— Мені потрібен наречений до випуску.

Вона все-таки вимовила це. Без нервового сміху, без кокетства, майже тим самим голосом, яким на міжфакультетському курсі просила передати креслення. Даміан опустив погляд на власні руки. На великому пальці лишилося чорнило після ранкової роботи в архіві.

— І ти вирішила, що я маю відповідну кваліфікацію?

— Ти знаєш моїх друзів, навчався зі мною, умієш говорити з людьми. Ми маємо спільні історії, які можна трохи…

— Відредагувати?

— Саме так.

— А ще я винен тобі вечерю.

— Це не пов’язано.

— Сподіваюся. Бо ціни тут високі, але не настільки.

Вона мимоволі всміхнулася. Напруга біля рота послабилася, та пальці й далі лежали на столі надто рівно.

Даміан знав, що повинен відмовитися. Фальшиві заручини були не невинною репетицією для студентської вистави. У Вельгарі вони означали родинні візити, запитання, знайомства, іноді газетні оголошення. У старих родинах — ще й речі, яких Лея могла не знати.

Водночас уява вже підсовувала йому подробиці: її рука на його лікті, спільні вечері, право дивитися на неї довше, ніж дозволяла приятельська розмова. Даміан відсунув недоторкану чашку й дав собі час не відповісти надто швидко.

— Ти хочеш, щоб я підтвердив легенду перед Варенами, — сказав він. — Чи щоб у неї повірила вся Академія?

— Перед родиною. Але вони будуть на фестивалі, тому ховатися не вийде.

— Чотири тижні до випуску. Після цього ми розриваємо заручини?

Лея скривилася.

— Скажемо, що передумали поспішати. Або що відклали весілля.

— Це не завершення легенди. Це її продовження в іншій формі.

— Тоді розійдемося мирно.