Епілог

За мить палату заполонили лікарі та медсестри. Ольгу гарячково обстежували: світили ліхтариком в очі, перевіряли рефлекси, засипали запитаннями про те, як її звати, який сьогодні рік і що вона пам'ятає останнім. Щойно медики переконалися, що загроза минула і стан жінки стабільний, до ліжка пропустили дітей. Марк з розбігу кинувся їй на шию, міцно стиснувши в обіймах. Аріна ж тулилася віддалік. Вона несміливо намагалася стримати брата, тихо бурмочучи, що мамі не можна перевтомлюватися й потрібен відпочинок.

У цей момент двері палати стрімко розчинилися. На порозі з'явився чоловік. У руках він тримав свіжий оберемок ніжно-рожевих півоній.

— Люба... Ти повернулася, — прошепотів він, і його втомлене обличчя осяяла усмішка, прикрашена знайомою ямочкою на щоці.

Щоками Ольги хлинули сльози. Їй вдалося. Вона пробилася, знайшла вихід й нарешті повернулася до тих, кого любила понад усе.

Марк умостився на краєчку матраца й дістав потерту книжечку.

— Я знав, що ти мене чуєш, — тихо промовив син, лагідно стиснув її пальці й упевнено заходився читати свій улюблений комікс про Капітана Америку.

Чоловік із донькою влаштувалися в кріслах навпроти. Він дивився на дружину з тривогою та острахом, а на обличчі Аріни заграло чисте, безмежне полегшення.

Ольга розслаблено опустила голову на подушку, як раптом краєм ока вловила рух у коридорі. Вона повільно перевела погляд на прозоре скляне віконце в лікарняних дверях і миттєво заціпеніла. З-за скла на неї пильно й некліпно дивилися знайомі смарагдові очі... Оскар. Він сумно похитав головою.

Серце Ольги обірвалося. Не може бути.

…

Оскар різко розплющив очі. Тонка нитка, що зв’язувала його із системою, розірвалася. Крісло, яке досі мертвою хваткою стискало його тіло, ніби важко видихнуло й нарешті розімкнуло свої обійми. Усередині все кипіло: йому хотілося кричати від люті, трощити й ламати все навколо. План майже спрацював. Їй майже вдалося вирватися, але вона повірила, що повернулася додому, і просто викинула зі своєї свідомості його образ у лікарняному коридорі. Тепер він не зможе до неї дістатися.

Поруч заворушився Дем’ян. Його очі кольору розплавленого золота грізно схрестилися зі смарагдовим поглядом колеги.

— Я тебе попереджав, — просичав він крізь зчеплені зуби та звів брови, від чого глибокий шрам на обличчі став виглядати ще потворнішим, ніж зазвичай.

Проте Оскар ніколи не боявся свого напарника. Той міг скільки завгодно випромінювати лють, але Оскар надто добре знав його вразливі місця. І найголовнішим із них була Ядвіга.

— Заспокойся, ніхто ні про що не дізнається, — холодно кинув Оскар. —Показники Ольги стабільні. Зараз вона щаслива всередині ілюзії. Навіть коли перезапустять часову петлю, де вона щоразу заново «віднаходитиме» свою родину, система не зафіксує аномалій.

— А якщо МАРТи прийдуть по наші душі?

— Не прийдуть. Степан не помітить сьогоднішніх коливань у коді. Він зараз занадто заклопотаний власними проблемами, — Оскар сумно посміхнувся, згадавши металеву шпильку, яку під час сніданку непомітно підкинув у кишеню хлопця.

У цьому місці кожен мав власні скелети в шафі, і кожен був змушений підкорятися жорстким законам. Основним табу вважалися будь-які контакти між мешканцями різних секторів. Але Степан одного ранку запізнився на загальний сніданок і в тунелі випадково зіштовхнувся з дівчиною з іншого блоку. Після цього хлопець не покидав відчайдушних спроб викроїти бодай хвилину, щоб знову перетнутися з нею, чи про невеликі записки, які той потайки сував їй у рукав або в кишеню. Якщо МАРТи пронюхають про це порушення, хлопець більше ніколи її не побачить. Розкішне каштанове волосся тієї дівчини завжди було зібране витонченою шпилькою у формі музичної ноти. Коли Степан намацає цю річ у кишені своїх джинсів, він гарячково почне шукати в базах даних системи бодай якийсь цифровий слід, найменший натяк на кохану, аби пересвідчитися, що МАРТи до неї не дісталися.

— З Ядвігою все буде гаразд, — заспокійливо запевнив він колегу. — Якщо протягом кількох наступних днів петля Ольги залишатиметься стабільною, зможеш переписати код тієї, у якій застрягла твоя донька. Подарувати їй щасливу, безтурботну вічність.

«І я теж... Я теж зможу подарувати це їй», — сумно закінчив він власну думку, потайки прокручуючи тонку каблучку в глибині своєї кишені.

…

Він тихо загорнув книгу, нахилився й ніжно поцілував сестру в прохолодне чоло. Минуло вже два довгих роки після тієї страшної катастрофи, а вона досі жодного разу не прийшла до тями. Малих племінників не пускали до експериментального відділення, тому він особисто дбав про те, щоб біля ліжка завжди стояв свіжий оберемок півоній — її улюблених.

Медичний апарат, розроблений Ярославом ще до того фатального випадку з дружиною, мірно й монотонно постукував поруч. Ольга стала першою пацієнткою, яку ввели у кому, додавши спогади про неї від родини, аби допомогти її мозку обробити інформацію і повернутись до життя. Вона стала ідеальною кандидаткою після автотрощі. Часом Оскару шалено кортіло власноруч висмикнути шнур із розетки. Йому здавалося, що ця хитромудра машина не рятує Ольгу, а навпаки — тримає в пастці, не даючи його найближчій людині повернутися до реальності.

— Сьогодні твій день народження, сестричко, — тихо промовив у порожнечу палати. — І я приготував для тебе дещо особливе.