5

Дні минали для Джульєтти дуже швидко. Вона, як і раніше, сумувала і нікого не підпускала до себе. Вся атмосфера прийдешнього свята мало турбувала її. Вона сиділа у себе в кімнаті: малювала, читала книги і просто дивилася у вікно. Навколишнє життя її не цікавило. Джулі навіть забула про свою знахідку на горищі.

Той щоденник видався їй кумедним. Але, на жаль, вона не сприймала знахідку серйозно. Їй здавалося, що хтось просто пожартував над нею або хотів написати книгу про себе, але в нього вийшов щоденник. Це були лише здогадки.

У п'ятницю Джулі вирішила навідатись на горище, захопивши із собою сумку, щоб забрати той «підроблений» щоденник. Їй вже здавалося, що всі події в її житті просто вигадка, чийсь невдалий жарт, але, на жаль,− це була реальність. Вона влаштувалася зручніше і знову почала читати ці вигадані записи.

Щоденник

Глава 2

31 березня 1889 рік

Яка все-таки це нісенітниця, що я завів щоденник! Тепер мені вже не нудно, як раніше. У мене з'явилися справжні друзі. Не можу повірити, що це мої нові сусіди - Анна і Вільям Стюарт. Таке враження, що Анну я знаю все життя. Вони об'їздили всю Європу. Італія, Франція, Норвегія, Іспанія, де вони тільки не були. Анна каже, що Лондон − це нудне місто, вона любить веселощі, а тут лише нудьга і суєта. Я з нею повністю згоден, але ось тільки її чоловік хоче жити в Англії. Він каже, що для них це підходяще місце. Як іноді мені хочеться втекти кудись далеко. Але Анна тільки сміється з мене і каже, що я справжній бунтар. Вона скільки вона знає історій, з глузду з'їхати ...

Тут читання Джульєтти перервав звук машини, яка під'їхала до будинку Вандерсонів. «Хто це міг бути?», − подумала Джулі, відірвавшись від щоденника. Вона швидко подивилася на годинник, який показував рівно 21:00. Дівчинка виглянула у вікно і побачила там лише тіні фігур, які виходили з машини. Вона не знала хто вийшов − чоловік чи жінка? Джульєтта тільки побачила, що машина знову від'їжджає. У цих сутінках не можна було щось розгледіти детальніше.

«Ну, і нехай. Все одно, якщо до Вандерсонів приїхали гості, я скоро побачу їх, − подумала Джулі. − Щось Аннабель Вандерсон в останні дні не видно, може, готувалася до приїзду гостей». Власні думки тривожили дівчинку і втома давила на голову. Вона наспіх поклала щоденник в тумбочку і погасила світло.

Вночі їй було важко заснути, все ж щось турбувало, якась прихована тривога. Вона відчувала себе самотньою і втраченої в новому для неї світі. Дівчинці було прикро, що всі навколо безтурботні і інфантильні. Ще вчора Джульєтта дзвонила своїм подругам в Америку і говорила, що все в неї чудово, проте, вона безжально брехала.

− Привіт, дівчата, − відповіла Джулі в трубку. − Як там Нью-Йорк, ще стоїть та процвітає?

− Так, все чудово, − відповіла Керрі. − Нам дуже не вистачає тебе, вчителі постійно згадують і запитують про тебе. Навіть старина Марк сумує за тобою.

Джулі згадала Маркуса, дворову собачку, яку підібрав старий шкільний сторож. Їй стало сумно, але вона не подала цього.

−Він не забув мене. Як це зворушливо, − відповіла дівчинка.

− А ти вже познайомилася зі своїми новими однокласниками? − запитала Саманта.

− Ні. Я ще не ходжу в школу. Але скоро настане час, − відповіла вона. − А у вас, що сталося нового після того як я поїхала?

− Та все по-старому. Ми так сподіваємося, що ти скоро приїдеш до нас, тебе не вистачає тут, − сумно сказала Керрі.

− Так, я теж на це сподіваюся, − відповіла вона. Далі їх розмова продовжилася на банальні теми. Дівчата весело мріяли про майбутнє, реготали в трубку, а Джулі слухала їх із заздрістю. Їй не вистачало тієї безтурботності в душі, того затишку. Все навколо рухалося за годинниковою стрілкою, лише вона не знала, як бути їй далі. І тут її осінило: чому вона повинна сумувати і нудьгувати? Вона повинна з цим покінчити. У темряві Джулі бадьоро посміхнулася, згадавши, те, як вона поводилася в останні дні і заснула.