Заповіт його правил

22

Поки стилістка чаклує над моїм образом, я думаю про те, що сталося, і в голові починають зринати здогадки. Чому стилістка ходить у будинку Мельникова з телефоном? Чому дозволила мені зателефонувати? Чому Гнат нічого у мене не запитав, а наполягав на тому, що готує документи?

 

І тут я згадую, як цей кнур зайшов у кімнату, яким розлюченим був у перші секунди, коли намагався вивідати в мене, чи знаю я Клима Невзорова. Ні, я цього чоловіка не знаю. Ніколи не бачила і не чула про нього нічого. Але чому, коли я розповіла про нього Гнату, той взагалі не зреагував?!

 

Уся ця ситуація здається якимось сюром, і до мене нарешті починає доходити, що Гнат, на відміну від мене, зовсім не імпульсивний, він більш раціональний і вміє тримати почуття під контролем. Те, як він говорив і що саме він говорив, дає мені зрозуміти: швидше за все, Гнат, на відміну від мене, дурепи, збагнув, що це була якась підстава, якась пастка, організована Мельниковим.

 

Мабуть, кнуру було потрібно, щоб я зателефонувала Гнату і розповіла йому те, що розповіла... І тут... Питання: яку саме мету міг переслідувати цей жирдяй? Можливо... Він не повірив мені, і Гнат нічого не сказав, окрім того, що вже було відомо. Він готує документи... Думав, що проговорюся і в розмові щось прослизне, але... Не дізнався він нічого нового, тому що Гнат нічого не бовкнув зайвого.

 

— Ось і все. Сукню сама вдягнеш, — зачиняє свою валізку стилістка і кидає на мене гострий погляд, який я витримую з виглядом цілковито наївної курки.

 

Ось тепер картина стає ясною на всі сто. Ця дівчина працює на Мельникова, і зі мною просто грали в дуже давню й стару гру, яка називається «поганий і хороший поліцейський». Мельников працював із моїм страхом. Хотів притиснути й вивідати щось корисне для себе, погрожуючи, лякаючи, а ця мадам у ролі доброї самаритянки зовсім випадково носить із собою телефон. Дурна, наївна Уля. Тебе обіграли за всіма статтями.

 

За жінкою зачиняються двері, а я звертаю увагу на довгу сріблясту сукню, яка залишається лежати на ліжку. Майже сукня нареченої. Залишається тільки гадати, хто цей чоловік, Клим Невзоров. Чому його так боїться Мельников і чому він зовсім не боїться, що Гнат штурмом візьме цей чортів дім?! Можливо, є щось іще, чого я не знаю, все ж таки кнур не такий простий, він явно має свої зв'язки і більш ніж упевнений у своєму успіху.

 

Розглядаю сукню і все ж таки приймаю рішення вдягти її. Зараз, коли минули мої страхи і паніка, вмикається розум, і я починаю зіставляти факти. Хоч би як там було, мій дзвінок не дав Мельникову тієї інформації, яку він хотів отримати. Він лише переконався в тому, що Невзоров не є кимось із моїх знайомих, і Гнат не зачепився за цю інформацію. Можливо, він також її не знає...

 

«А якщо знає?»

 

Ставлю собі інтуїтивне питання: якщо Мельников побоюється цього знайомства, значить, у цьому щось є.

 

Від думок починає боліти голова. Я підхоплюю сукню й одягаю її, вирішивши підіграти. Кидаю погляд у дзеркало і ледь не присвистую. Стиліст дійсно привів моє обличчя до ладу й залишив волосся падати на плечі хвилями. Мене готують на продаж. Інакше навіщо так виряджати?!

 

З кожною секундою вся ця ситуація стає дедалі дивнішою. Чую звук автівок, що паркуюся. За інерцією йду подивитися, хто там, і бачу, як біля особняка зупиняється кілька автомобілів — цілий кортеж із наворочених дорогих машин. І з тієї, що в центрі, виходить високий, широкоплечий чоловік. Його приховують сутінки, але від одного погляду на цю могутню постать мені стає ніяково.

 

Цього чоловіка я точно не знаю і не можу збагнути: друг він чи ворог. Особливо коли він закидає голову і явно дивиться на будинок, а мені чомусь здається, що він бачить мене у вікні. Від несподіванки я аж сахаюся від вікна. Серце калатає в грудях із шаленою силою, я заледве дихаю.

 

Двері відчиняються без стуку. Я підстрибую, коли на порозі з'являється жінка середніх років із холодним обличчям. Вона кидає на мене проникливий і гострий погляд. Нагадує якусь манірну гувернантку зі старих фільмів.

 

— Пан Мельников запрошує вас спуститися.

 

Розумію, що опиратися не варто і що мене все одно змусять спуститися, тому вирішую обійтися без зайвої драми. Спокійно йду за жінкою, виходжу в коридор і спускаюся сходами туди, де в холі бачу Мельникова та його гостя...

 

Частина 2

Високий широкоплечий чоловік сидить до мене спиною. Зі свого місця я бачу тільки його темну маківку та піджак, що обтягнув широкі плечі, через що виглядає комірець чорної атласної сорочки.

 

Стиль. Багатство. Розкіш. Влада.

 

Ось що випромінює цей чоловік, і з кожним моїм кроком здається, що я влипаю у ще більші неприємності.

 

— Пані Юсупова, прошу приєднатися до нас, — помітивши мене, Мельников буквально сяє усмішкою.

 

А я задираю підборіддя і йду вперед, не підозрюючи, що саме на мене чекає. Варто було обійти диван, на якому сидить незнайомець, і присісти навпроти нього, як я підводжу погляд, щоб побачити перед собою вельми імпозантного чоловіка. З першого ж погляду на нього стає ясно, що переді мною справжнісінька акула бізнесу.

 

Яскраві очі, якісь крижані, сині, наче Північний Льодовитий океан, таке ж холодне й сконцентроване обличчя. Від цього чоловіка віє загрозою та міццю, і мені дико хочеться розвернутися й бігти від нього геть, зачинитися в кімнаті й більше ніколи не зустрічатися поглядами. Від нього тхне владою і багатством, а ще памороззю... Такі люди не знають ні пощади, ні жалю.

 

— Ось вона, наша красуня, пане Невзоров.

— Та сама вразливість Юсупова? — підкидає смоляну брову чоловік і окидає мене проникливим поглядом.

 

Під цим яскраво-синім прожектором мені хочеться перевірити сукню, поправити її на собі, але я змушую себе сидіти спокійно. Хоча так і хочеться закричати, схопитися, забитися в істериці, та щось на дні очей Невзорова підказує мені, що ніщо цього чоловіка не зворушить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше