Заповіт його правил

11 Розділ

Стискає зуби в тонку лінію. Явно доходить до ще більшого сказу, хоча куди вже більше?! Жодного слова не каже, і я розумію, що, швидше за все, Гнат мені не вірить; у голові наче клацає, і я йду на повідку у своїх почуттів, своєї злості на цього чоловіка, щоб і йому було боляче так само, як і мені, щоб і його вжалити.

 

— Але є, звісно ж, і друга версія. Вважай, що я з ним давно знайома й от зустрілася з коханим у клубі...

 

Машина залітає крізь ворота, охорона заледве встигає їх відчинити й кидається врозтіч, щоб не потрапити під шини злого, як чорт, мільярдера.

 

— Улю! — ричить, а я розтягую губи в презирливій посмішці.

— Який із варіантів до душі, той і вибирай, Юсупов!

 

Машина різко гальмує. Скрегіт такий, що у вухах закладає, а я видихаю, бо Гнат, як виявилося, гонщик хороший, ураховуючи те, на яких швидкостях ми їхали й спромоглися не розбитися. Це або мы обидва в сорочках народилися, або просто Юсупов фанат екстремального водіння, мабуть, захоплюється цим видом спорту.

 

Дурні думки за секунду проскакують у голові й розсипаються, коли Юсупов вискакує з автомобіля; за мить двері відчиняються, і мене витягують, закинувши на плече. Гнат іде до будинку, двері відчиняє з ноги.

 

— Вибрати той варіант, який до душі?! Так, чи що?!

— Так!

 

Ударяю його по сильному плечу.

 

— Неприємно, так, Гнатику, коли тобі роги наставляють?! Коли зраджують і обманюють?!

 

Моя рана все-таки відкривається, як нарив, який стільки років душив і мучив. Біль від зради не вщух, і мені хочеться, щоб Юсупову було так само боляче, як і мені.

 

— Відпусти мене! Негайно! — кричу запізніло, коли Гнат підтюпцем починає підніматися сходами, і я розумію, що мій чоловік явно несе мене в спальню.

 

Двері Юсупов відчиняє з ноги, зачиняє так само. Я навіть до ладу нічого не встигаю збагнути, як лечу на ліжко, схоплююся й підлітаю до Юсупова, штовхаю його в широкі груди.

 

— Ненавиджу тебе, Юсупов! Щоб ти в пеклі згорів!

— Давно, — відповідає якось дивно, буравить мене важким поглядом, дихає важко, аж жовна на щоках ходять.

 

А я завмираю. Наче за секунду до цунамі, яке ось-ось обрушиться на нас. Дивлюся в його очі.

 

— Ненавиджу тебе, — знову повторюю, і Гнат усміхається.

 

Кривить свої чітко окреслені губи й робить крок уперед, до мене, ловить мене за шию ззаду своєю сильною рукою й каже, якось гірко посміхаючись:

 

— Взаємно, дорога дружино, взаємно. Знову вирішила мій бізнес знищити?! Так що, кажеш, робила в клубі?

— Ненормальний! Юсупов, ти чортів параноїк! Ненавиджу!

 

Пропускає мої слова повз вуха, а я лише відчуваю, як навколо нас посилюється напруга, ніби розряди струму вдаряють у сонячне сплетіння. У мене все волосся на тілі дибки стає, і якось дивно тягне внизу живота... Лютість. Ненависть. Усе змішується й досягає свого апогею, коли Юсупов ричить, наче справжнісінький звір:

 

— Давно спиш з Абрамовим?!

 

Ми завмираємо, ніби готові до сутички, грудна клітка ходором у мене ходить, дихання збивається. І в момент, коли я хочу накинутися на Гната, роздряпати його обличчя, коли моя рука злітає вгору, щоб заліпити Юсупову ляпас, він робить невловимий рух, перехоплює мою долоню й тягне мене на себе.

 

Врізаюся в нього, не встигаючи зреагувати, як він легенько тягне мене за волосся, змушуючи закинути голову, і наступної миті мої губи зминає поцілунок. Це навіть не поцілунок. Тісне зіткнення. Хтось ніби дає команду, і між нами спалахує війна, бо я вчіплююся в це трохи довгувате волосся Юсупова й із силою тягну, але не відштовхую, а притягую, як божевільна, кусаю його губи; у відповідь чути рик, і сильний язик вривається мені в рот, позбавляючи можливості вдихнути.

 

Його смак забивається в мене, і голова починає йти обертом. Я ніби отримую удар у сонячне сплетіння. Цей удар вогненною хвилею б'є в хребет, проходить імпульсом, і я не стримую схлипу-стогону, який зривається з губ, котрі так жорстко терзає Гнат.

 

Я його ненавиджу, прагну знищити за все, що він накоїв, і це прагнення знаходить дивний вихід у тому, що я буквально розриваю його шовкову сорочку так, що ґудзики відлітають, б'ючись об підлогу, а мені все мало. Пальці самі торкаються до литих грудей, до мускулів, обтягнутих гарячою шкірою, по якій я із силою проводжу нігтями, залишаючи сліди.

 

Чую рик Гната, і ось мене підхоплюють під сідниці, ноги самі обплітають торс чоловіка, я притискаюся до міцного тіла в штанах, відчуваючи, як він реагує на все, що відбувається між нами. Сильні пальці стискають мої сідниці, ковзають угору, намацують блискавку на сукні. Різкий звук, і вона розстібається, а його пальці одним швидким рухом дають собі раду із застібкою мого ліфа.

 

— Ненавиджу тебе... — видихаю в його губи.

 

А чоловік лише ричить, притягує мене до себе ще сильніше, ковзає по моєму підборіддю, змикає губи на шкірі моєї шиї, і я схлипую від насолоди, яка прострілює тіло, розливаючись теплом між ніг.

 

— Солодка, отруйна й сп'яняюча... Покричи, як ти ненавидиш мене.

 

Ричить мені в шию й знову кусає, заціловує місце укусу, ловить мочку вуха й проводить язиком, змушуючи мене майже втрачати свідомість від емоцій, давно забутих, але які ніби чекали свого часу.

 

— Ненавиджу, — видихаю з жаром, подих перехоплює, і я відчуваю, як Гнат усміхається.

 

Поки я обвиваю його плечі, ми разом падаємо на ліжко. Він ні на мить не відпускає моїх губ, відчуваю його руки на собі, як вони ковзають по моїх плечах, оголюють мене, ніби прибираючи зайву матерію. Зависає, розглядаючи мої оголені груди, і схиляється наді мною... прикушує вершинки, і я знову не можу стриматися, стогін злітає з губ, поки Юсупов із ніжністю торкається моєї шкіри.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше