Тисну на газ і просто тікаю з дому. Мені це потрібно. Привід, щоб поїхати. Щоб бути подалі від неї. Від моєї дружини. Тому що там, на лоджії... Я був на межі. Я хотів її так, як іще ніколи...
Роздратувала мене. Спровокувала. Кинула виклик. Ошаліла пристрасть. Як стримався?!
Переговори, бізнес, справи. Життя на автопілоті. Для мене стало звичним міняти часові пояси й ні в чому не бувало працювати наступну добу. Усе для того, щоб не думати. Не згадувати. Гасити в собі почуття й спогади і, як божевільний, спостерігати, знати.
Я думав, що у мене вистачить сил бути поруч із нею в одному просторі, але сьогоднішня вечеря показала, що я ні чорта не готовий! У той час, як Уля цілком собі вжилася в роль і відразу ж почала вести переговори. І це... захоплювало. Її хватка, уміння тримати удар і бити у відповідь по найболючішому.
Не відпустило, не перегоріло... З нею я навчився усміхатися. Саме з нею. Тоді... в минулому житті...
Вона увійшла в мою реальність занадто стрімко. Нав'язана дідом воля. Дівчинка, на якій я мусив одружитися, щоб не втратити свій же бізнес.
Я з юності вчився добиватися свого. Світ жорстокий. Я зрозумів це занадто рано. Після того, як утратив батьків в автокатастрофі, мене покалічило, я перестав говорити, мені пророкували залишитися немічним назавжди. Але саме дід витягнув мене, витратив величезні гроші на реабілітацію й поступово повертав мене до життя...
Я відновлювався, але, коли він повністю сфокусував усю свою увагу на мені, Альберт Бахтіяров утратив усе. Бізнес-партнери скористалися його слабкістю, підставили й знищили все, що було дорого діду...
В той день, коли я зрозумів, що ніхто не протягне руки, коли ти впав, я також і усвідомив, що потрібно бути сильним. Сильнішим за всіх, тоді тебе будуть поважати, тебе не намагатимуться знищити, тому що самі потраплять під жорна.
А далі була довга дорога. Я повертав нашій родині те, що було моїм по праву. Я підняв бізнес, я повернув і примножив усе, що було коли-небудь у моєї сім'ї. Я полностью пішов у бізнес. Робота «двадцять чотири на сім» стала звичним укладом життя.
Але потім я отримав удар від найближчої людини, від того, від кого не чекав... від власного діда! Його остання воля: в обов'язковому порядку одружитися з незнайомою дівчиною, яку я зненавиджу, навіть не знаючи.
Але життя... Воно розставляє пастки там, де не чекаєш. І коли я побачив Улю в кафе, коли заговорив з нею... Щось зі мною сталося, повело так, як ніколи. Саме вона навчила мене усміхатися, сміятися, я з нею навіть у кіно ходив, хоча з жінками завжди була розмова короткою й переважно панували договірні взаємини, які влаштовували й моїх коханок, і мене.
А Уля... Вона була іншою. З нею було інакше. Я пам'ятаю, як це маля вибило у мене обіцянку. Слово Юсупова, яке є непорушним. Вона завжди знала, що у мене є принципи. Уля взяла з мене обіцянку, що ніколи, що б не сталося, я не завдам шкоди їй через її близьких. Я дав слово, що не зачеплю її сім'ї.
Розумна дівчинка. Уже тоді грала мною, як досвідчена покерістка. Знала, що слово я стримаю. Готувала план відступу. Обставила мене.
Стискаю кермо й різко вирулюю на повороті. Потрібна швидкість, щоб мізки провітрити, але в місті не розженешся. Очі прикриваю на мить, і її чуттєві губи відразу ж постають перед уявним поглядом. Погляд з поволокою. Ідеальна фігура, обтягнута чорною сукнею, наче рукавичкою.
Уля з моїх спогадів і теперішня Уля суттєво відрізняються. Вона стала соковитішою, більш зухвалою, стала іншою, ще бажанішою. Коли побачив її, як вона спускається сходами в цій чортовій провокаційній сукні, мене наче прострелило. Не думав, що вона прийме виклик, але вона не просто прийняла його, а почала висувати ультиматуми, будувати кордони, вибивати права.
Коли здалося, що Уля затисне мене в якісь там рамки, серце стиснулося лещатами. Гарний хід. Моя дружина вміє провокувати. Уміє заводити й... обкручувати чоловіка. За стільки років, що я не бачив її, вона перетворилася на відшліфований діамант.
Уля... Небезпечна. Отруйна квітка, яка жалить, впорскує в кров отруту, і цієї отрути не позбутися, її не витравити з себе. Вона залишається всередині. Отруює. Паралізує й робить залежним. Адже попри розуміння її згубного впливу, водночас хочеться знову доторкнутися до цієї краси, хоч і знаєш наперед, що вона роз'їсть, знистить, випалить. Як було колись...
Біль від її зради не просто обпалив мене, він убив усе світле, що сама ж Уля в мені й розбудила... Дружина з минулого... вона здавалася мені мрією... чимось нереальним. Розумна. Талановита. Студентка архітектурного, від якої всі були в захваті, через яку я поплив так, як ніколи в житті. Я дійсно покохав... а шлюб із нею для мене перестав бути фіктивним.
Але, як я вже казав, життя б'є тоді, коли найменше чекаєш, коли розслабився... коли підпускаєш до себе, відкриваєшся, і тоді завдається нищівного удару. Я майже втратив усе... Через неї. Через Улю... Через те, що підпустив занадто близько. Повірив. Мій бізнес був практично знищений, і я знову, як колись давно, діставав його з руїн. Дівчинка з минулого виявилася отруйним шипом, який пронизав наскрізь і так і залишився в серці.
Думки мчать наввипередки — так само швидко, як і я дорогою. Майже поринаю в минуле, але телефон дзвонить, і я відповідаю.
— Гнате, ти під'їхав уже?!
— Майже. Буду за п'ять хвилин, — відповідаю й вимикаюся.
Паркую автомобіль і заходжу в клуб. Вєтров зустрічає мене у ВІП-зоні. Іноді ділові питання обговорюються в таких ось неформальних місцях. На зустрічах, де можна розслабитися.
Поправка: де розслабляються мої партнери, п'ють і обговорюють майбутні проєкти. Я не торкаюся випивки, але слухаю Вєтрова, який напосідає:
#7308 в Любовні романи
#3071 в Сучасний любовний роман
#1859 в Жіночий роман
Відредаговано: 13.10.2026