Бойове Хрещення

Набіги на Хортицю ставали все частішими. Бажаючи знищити осередок язичництва, християнські дружини відправляли на острів військо за військом. Та характерники, добре оволодівши старовинною наукою, давали гідну відсіч, залишаючись неприступними для цивілізації. Повертаючись з військового походу на Хортицю ні з чим, християнські дружини розповідали про неймовірну силу хортинських воїнів, котрих нічим не можна здолати.

- Так і нічим? – князі питали у воєводи.

- Та як же їх перемогти, коли не бере їх ні меч ні стріла, - відповідав воєвода, хрестячись на всі боки.

Довелося князям просити допомоги у візантійських друзів. Вислухавши послів, візантійський король покликав радників, котрі завірили, що є такий майстер, котрий зробить спеціальну зброю.

- Тільки треба трішечки срібла, - в кінці промимрили радники.

- Наскільки трішечки, - перепитав король, знаючи їхнє трішечки.

         Почувши скільки треба срібла для зброї, король велів радникам йти  геть з такими розтратами. Радники, боячись, як би характерники не збаламутили народ проти нової віри, скинулись на срібло, і пішли до майстра, аби той зробив спеціальну зброю, що зможе знищити характерників. Отримавши таку зброю, князі об’єднали всі військові дружини і рушили на Хортицю. Відчуваючи велике лихо, волхви завбачливо зашифрували знання древніх і рушили у велику подорож на  схід, подалі від різні, яка знищила майже всіх характерників. Тим, кому вдалося вижити, довелося пізнати гірку долю полону. Аби догодити монгольським правителям, князі віддали їм бродників як подарунок. Розгледівши в бродниках великих воїнів, монголи зробили з них вільних, аби ті за платню виконували різні військові завдання. Після падіння монгольського ханства бродники повернулись на Хортицю і заснували Запорізьку Січ. Товариство славетних лицарів, - вільних людей. Бо то й значить козак, що вільний. Вільні від ярма командирів та генералів, козаки створили унікальну козацьку республіку, зі своїми традиціями та укладами. Захищаючи народ від набігів степовиків, та визволяючи побратимів від неволі, козаки були могутньою силою, з якою рахувалися правителі інших держав. Та всякого в козаки не брали. Та вже ж як взяли до товариства, то такий вояка ні перед чим не зупиниться, ніякої сили не боїться, бо пройшов  такі випробування, що й сам чорт йому не страшний. Саме такі іспити належало пройти двом чортякам на ім’я Андрій та Микола.

         Два воли тягнули віз, набитий мішками з сіллю.

- А от що під цими мішками дуже цікаво, - прищуривши очі, мовив пан Прокопчик.

- Та кажу ж вам, пане, що  то вовкулача зброя, - задихаючись, казав Чуб, котрий отримав завдання непомітно прослідити, куди тягнуть воза і, влучивши момент, заглянути всередину, під мішечки.

 «Що не на є…», - процитував Прокопчик собі під ніс, а потім перепитав автора цитати. - Вовкулака це..?

- Та нечисть така страшна, що й годі з нею битися, нічого не бере, окрім срібної зброї, - пояснював отаман, якому доповіли, що там під мішечками.

- Так що в лісі буде велике полювання на відьом, - задумливо чухаючи підборіддя, міркував щось собі Прокопчик. – Чи на вовка-одинака – вовкулака…

- А ми грішили на барана…тьфу ти, побий мене комар, на барина, - посміхаючись, мовив отаман, - а воно, бачите, що…

- Какого…тобто якого ще барана? Тьфу ти…

- Так Сергія Петровича!

- А от тепер не  дуже цікаво, - мовив пан Прокопчик, - а не цікаво, бо дуже страшно.

         Вислухавши ще раз розповідь про загадковий віз зі зброєю для нечистої сили, Прокопчик, намалювавши на карті місце де віз зупинився, велів осідлати йому коня і мерщій рушив на Січ, аби особисто обговорити справи з Юрком Пройдисвітом. 

Минуло багато часу відтоді, як Тарас зі своїми хлопцями виборов прапор «Право», завдяки чому взяв участь у військовому поході, в якому хлопці добряче прославились в бою, довівши всім, що характерники - це та сила,  яку треба поважати. Здобувши військову славу,  Тарас озброїв своїх людей так, що можна було й самим іти в похід, Тарас не дуже волів до мушкетів чи іншої зброї, надаючи перевагу хіба що старій добрій шаблюці. Тож дивно було козакам дивитися, як він іде в самий вир бою по пояс голий, з шаблюкою в руках. Побачивши, що витворяє характерник у бою, козаки видавали переможний крик і йшли в атаку, бо, дивлячись, як твій побратим майже голими руками кладе з десяток противників і йде вперед, не боячись ані кулі, ані шаблюки, як тут не загорітися перемогою. Такі зміни сталися з Тарасом після зустрічі зі старцем в балахоні й монахом, який був йому представлений як майстер Шаолінь. Після такої зустрічі Тарас щез на три місяці, і коли знов прийшов на Січ, то був уже зовсім іншою людиною. Зібравши навколо себе своїх вірних характерників, Тарас взявся навчати їх уму-розуму. Спочатку мова йшла про те, що воно значить їх назва - «характерники».

- «Ха» – це енергія землі? – перепитував у товаришів Глечик, як завжди розуміючий все в останню чергу.

- А «Ра» - це енергія неба, - передбачаючи, що далі спитає Глечик, сказав Білобриз.

-І що нам з цього «Ха» та «Ра»? – добивався правди Глечик.

         Бачачи, що всі, хоч і підсміхаються над Зіною, та все ж таки самі нічого не второпали, Тарас перейшов від слів до діла. Аби пояснити наглядно силу енергії землі та неба, Тарас, вручивши Глечику лук зі стрілами, велів тому стріляти. Звісно, Глечик не міг наважитися на те, щоб стріляти в свого отамана, та той на нього так гримнув, що довелось натягнути тятиву. Всі аж підстрибнули в захваті, дивлячись, як Тарас піймав стрілу. Потім Тарас піймав ще одну стрілу, правда, на цей раз із зав’язаними очима. Після такого, характерники ловили кожне його слово, особливо, коли той велів їм стріляти в нього з пістолів. Піймавши кулі, що цілилися йому в груди, Тарас не на жарт зацікавив хлопців енергіями «Ха» та «Ра».