Глава 7

Ліна

Під'їхавши до воріт свого будинку, на мене чекав неочікуваний сюрприз, який одразу зіпсував мені настрій, хоча це досить важко зробити. Навіть машину не стала заганяти у двір, а припаркувала біля воріт. Покинувши водійське сидіння, сильно грюкнула дверима, чим привернула увагу чоловіка.

Він стояв у темному пальто, трохи тремтів, що не дивно, адже до початку ночі, на вулиці помітно знизилася температура, і піднявся сильний вітер. До всього іншого, чоловік напевно забув, що з роботи я повертаюся о восьмій.

- Що ти тут забув? - Промовила я, коли підійшла ближче.

Мій голос звучав дратівливо, але я навіть не намагалася цього приховати.

- Хотів дізнатися, як ти. - У його голосі було стільки доброти та благих намірів, але мене цим не проймеш.

- Тільки давай без зайвого лицемірства. Навіщо приїхав?

- Я дізнався, що вчора сталося, і зрозумів, що був не правий. Я не готовий тебе втрачати. - Ви тільки подивіться на ці карі очі, благодійника із себе корчить.

- Що ти маєш на увазі? - Склала руки на грудях.

- Давай почнімо все спочатку?

На моєму обличчі з'явилося здивування, яке за хвилину осяялося посмішкою і сміхом. Я в прямому сенсі цього слова, валилася з ніг, від емоцій сміху, що переповнювали мене.

Віктор, мій колишній чоловік. Ви навіть не уявляєте, скільки болю я натерпілася за час цього шлюбу. З огляду на це, може здатися добрим і люблячим, але дізнавшись його краще, ви знайдете й інші якості. Амбітний, цілеспрямований і дуже азартний. Остання риса, частково і послужила нашому розлученню.

- І довго ти думав про цю пропозицію? - Запитала я, витираючи сльози радості з очей.

- Не зовсім. - Ця фраза прозвучала настільки невпевнено, що я тільки зміцнилася у своїх підозрах.

- Ти сюди прийшов через спадщину?

Він округлив свої хитрі оченята, ніби не розумів, про що я тут говорю. Але, не витримавши мого проникливого погляду, відвів очі та спрямуй свій погляд на дорогу.

- Я так і думала. - Сумно, підсумувала я. - Скажу тобі перший і останній раз. Будинок був заповіданий мені, - я підійшла до хвіртки, - з однієї, простої причини, ти б відразу продав його. Отримані гроші спустив би на гру в гольф, після чого вліз би в борги. Людмила Петрівна завжди намагалася тебе вберегти, тому зробила саме так.

- Ліно, послухай! - Майже істерично, прокричав він.

- Усе! - Спокійно, протягнула я, закриваючи хвіртку.

Вдома, я спробувала відігнати від себе всі негативні думки, але заповіт
матері Віктора, ніяк не виходив з моєї голови. Не скажу, що стосунки наші були теплими, але й ворожими їх назвати я б не наважилася. У кожного з нас була своя думка, свої погляди, але ми завжди вміли домовлятися. Можливо, єдине, в чому ми були солідарні, так це протест проти ігор Сидоренка. 

Потрібно буде потім придумати, що робити з цим будинком. Мені він не потрібен, цього цілком вистачає. Звісно, може хтось із братів захоче там оселитися - треба буде обов'язково порадитися з Олексієм.

За вікном кружляв сніг, хуртовина була не дуже сильна, але щось мені підказувало, що завтра всі дороги будуть вкриті не великим шаром білого снігу. У цьому зимовому танці все здавалося таким чарівним, що в мене прокинувся зимовий настрій.

У наступні кілька хвилин я зробила собі чай, увімкнула один із тих новорічних детективів, що тішили не тільки заплутаним і цікавим сюжетом, а й передноворічною атмосферою. Зручно влаштувавшись на дивані, я накрила свої ноги м'яким і таким теплим пледом.

Дім огорнула тиша і теплота, чай як завжди був смачним, а фільм захопливим. Через деякий час, повіки стали важчати, але не дивлячись на весь свій опір, я почала засинати.