Глава 3

Настя

На роботу я спізнювалася. Із самого ранку все пішло не так, як мені б хотілося. Спочатку, примудрилася проспати підйом. Чи то я забула, що мені сьогодні на роботу, чи то так міцно спала. Не відкидала можливості все ж таки встигнути, але один тип з мого двору перегородив шлях моїй машині, а після того влаштував скандал.

Після скандалу, не маючи бажання продовжувати настільки безглузду розмову, я вирушила до автобусної зупинки. Але транспорт, як навмисне, запізнювався, навіть замерзнути встигла.

Ну, а чого ти хотіла Настя? На вулиці середина грудня, мороз мінус двадцять, а ти в спідниці та в куртці, під якою тільки піджак і блузка. І щойно я припустила думку, що гірше бути не може, як мало не впала на засніжені офісні сходинки.

Проходячи повз кабінети, я йшла тихим коридором, але зайняти своє робоче місце змогла тільки о десятій.

- Не задався ранок? - Запитав аналітик нашого відділу, проходячи повз мене.

- Сергію, хоч ти не діставай.

- А я що, тебе з самого ранку начальник шукав, а ти вчасно на роботу не прийшла. - Ніби між справою, розповів він.

- А що власне сталося?

- Зараз дізнаєшся. - І як на підтвердження його слів, із сусіднього кабінету з'явився начальник.

- Анастасія Сергіївна, зайдіть до мене. - Голос звучав спокійно, але з ноткою прихованої дратівливості.

- Начальство сьогодні не в дусі, тож будь обережніше. - Тихо, попередив мене Топалов і пішов до себе на місце.

Я ж, надавши собі більш зібраного вигляду, встала з місця і зайшла в кабінет роботодавця. Коваленко сидів за своїм столом із темного дерева, уважно вивчаючи документи.

Позаду висіли книжкові полиці, переважно на тему маркетингу та дизайну. Великі вікна слугували натхненням для начальства. А на стінах висіли репродукції картин Пікассо і Далі.

- Ви сьогодні запізнилися, майже на дві години. - Почав він, не відриваючи свого погляду від паперів. - Яка причина?

- Вам первісну, чи всі причини озвучити? - Голос мій звучав рівно, але з ноткою сарказму.

- А ви не жартуйте, ваше почуття гумору зараз не доречне. Я хочу, щоб ви приходили на роботу вчасно, а якщо спізнюєтеся, то зобов'язані повідомляти. Я не повинен бігати по всьому поверху і шукати вас. - Від його розсердженого погляду, яким він обдарував мене, у мене по спині холодок пробігся.

- А, що трапилося? - Невпевнено почала я.
- Що сталося? - Перепитав Олександр Віталійович, піднімаючись із крісла. - Через ваше запізнення ми можемо втратити велике замовлення.

- Я б попросила вас, Олександре Віталійовичу, не кричати на мене, а пояснити все. - Помітила я, холодно.

Чоловік потер перенісся носа і, перевівши подих, відповів.

- Їдь у Транс Логіст Груп, там на тебе чекатиме Роман Васильович. Ось він і змалює тобі ситуацію.