Зустріч зі Стейсі

Лія Вільсон сиділа за своїм столом в невеликому, але затишному офісі на другому поверсі старої будівлі в центрі міста. Їй було 25 років, і вона вже мала вражаючий досвід у сфері приватного розслідування. Лія була високо оцінена за свою інтуїцію, аналітичний розум й рішучість у справі. Її офіс був оформлений у відтінках сірих та пастельних кольорів, що створювало атмосферу спокою та концентрації. На стінах висіли кілька дипломів та сертифікатів, які свідчили про її професійні досягнення. Лампи з м’яким світлом додавали тепла в приміщення, а низка книг по криміналістиці та психології були розкладені на полицях. 

Лія мала витончену зовнішність, яка випромінювала професійність й водночас підкреслювала її природну красу. Висока і струнка, вона мала темно-каштанове волосся, яке завжди було акуратно зібране в низький пучок, що додавало образу строгості. Її очі, глибокого синього кольору, завжди були уважними та зосередженими, а обличчя, з тонкими рисами та трохи блідим від постійного сидіння в офісі, відображало її розум і серйозний підхід до роботи. Одяг, здебільшого строгий та елегантний, завжди складався з темних костюмів і білих сорочок, що підкреслювали професійний стиль. 

Коли двері офісу відкрилися, Лія підняла голову від купи паперів, що лежали перед нею. Вона побачила жінку, яка стояла на порозі. Високий рівень стресу, очевидно, мав вплив на її зовнішній вигляд: обличчя було блідим, а темні кола під очима були свідченням безсонних ночей й постійного тривожного роздуму. 

Стейсі Лоранс, яка увійшла до кімнати, була жінкою років тридцяти, з тендітною статурою, яка, здавалось, ховалась під важким тягарем переживань. Її волосся, темного відтінку, схожого на вугілля було трохи розпатлане, хоча видно було, що в спокійний час вона завжди ретельно доглядала за собою. Очі, карі і трохи затуманені від втоми, свідчили про нещодавні переживання. Вона була одягнена в просту, але стильну сукню світло-сірого кольору, яка пасувала до її зовнішності, проте цього дня вигляд був скоріше безбарвним й виснаженим. 

— "Ви Лія Вільсон?" — запитала жінка, її голос тремтів від тривоги та хвилювання. 

— "Так, це я, — підтвердила Лія, встаючи зі свого місця. — Прошу, сідайте. Які питання вас турбують?" 

Жінка обережно сіла на стілець навпроти Лії, її руки злегка тремтіли, а погляд був сповнений стурбованості й суму. Лія спостерігала за нею, помічаючи, як важко їй дається спроба зібратися з думками. 

— "Мене звуть Стейсі Лоранс, — почала вона, її голос був ледь чутним. — Я прийшла до вас з дуже серйозною справою. Мій брат, Вільям Лоранс, нещодавно помер. Поліція каже, що це було самогубство, але я не вірю в це. Вільям був сильною людиною, він ніколи б не зробив такого…" 

Лія нахилилася вперед, її інтерес був очевидний. 

— "Розкажіть мені більше про вашого брата, — сказала Лія. — Що саме він робив і чому ви вважаєте, що його могли вбити?" 

Стейсі зітхнула і спробувала зосередитися, коли говорила про свого брата. 

— "Вільям був успішним бізнесменом у сфері інвестицій та нерухомості, — пояснила вона. — Його компанії спеціалізувалися на великих угодах, і він працював з багатьма впливовими людьми. Вільям завжди прагнув досягти успіху, і це привело його до великого бізнесу. Але з успіхом прийшли й конфлікти. Він мав численні угоди, які можуть бути як вигідними, так і небезпечними." 

Лія уважно слухала, її розум вже почав аналізувати отриману інформацію. 

— "Які саме проблеми могли виникнути у Вільяма? — запитала Лія. — Чи є у вас відомості про його ділових партнерів або суперників?" 

Стейсі відкрила свою сумку і дістала кілька папок, заповнених документами. Вона поклала їх на стіл перед Лією. 

— "Ось кілька документів, — сказала вона. — Тут є контракти, переписки з партнерами та кілька листів з погрозами. Вільям завжди намагався не звертати уваги на ці погрози, але він почав ставитися до них серйозніше, коли вони стали частішими. Зокрема, є один лист, де згадуються конкретні деталі, які можуть бути пов’язані з його роботою." 

Лія переглянула документи, звертаючи увагу на кожну деталь. Один з листів містив відверті погрози, але не надавав конкретної інформації про те, що саме загрожує Вільяму. Інші документи підтверджували, що його бізнес був дійсно великим і мав численні контактні точки, які могли стати причинами для конфліктів. 

— "Я також отримала список контактів, з якими Вільям мав справу, — додала Стейсі, дістаючи ще один набір паперів. — Це партнери, конкуренти і деякі ключові особи, які могли мати мотив." 

Лія ознайомилася зі списками, відзначаючи імена й компанії, які були згадані в документах. Вона помітила кілька імен, які були пов’язані з серйозними фінансовими угодами. Це могло бути важливим для розслідування. 

— "Це важлива інформація, — сказала Лія. — Мені потрібно дізнатися більше про ці компанії і їхніх представників. Можливо, є якісь деталі, які я можу перевірити. Ви згадали, що були погрози. Чи є ще якісь конкретні обставини або особи, які вас насторожували?" 

Стейсі заплющила очі на мить, ніби намагаючись згадати щось важливе. 

— "Так, — сказала вона, діставши невелику коробку з особистими речами Вільяма. — Ось ще кілька речей, які я знайшла у його офісі. Це особисті нотатки, де він згадує про конфлікти з деякими людьми. Можливо, ви знайдете щось корисне." 

Лія взяла коробку і почала переглядати вміст. Там були нотатки, старі папери та кілька особистих листів. В одному з листів Вільям писав про неприємності з одним з партнерів, але без конкретних деталей. 

— "Я зрозуміла, — сказала Лія після того, як переглянула вміст коробки. — Я візьмуся за цю справу. Ви повинні знати, що розслідування може зайняти деякий час, і не завжди легко знайти точні докази. Але я постараюся дізнатися, що сталося з вашим братом." 

Стейсі кивнула, її очі наповнилися сльозами, але в них було відчуття надії. 

— "Дякую вам, робіть все можливе, гроші не проблема!"— сказала вона, піднімаючись. 

Після того, як Стейсі залишила офіс, Лія залишилася наодинці, поглядаючи на документи та особисті речі Вільяма. Вона відчула, як серце б’ється швидше — перед нею стояло складне завдання, яке вимагало найкращих навичок і рішучості. Лія знала, що ця справа може бути дуже небезпечною, але її професійний інстинкт й людська співчутливість підштовхнули її до того, щоб дізнатися правду і допомогти жінці знайти відповіді. 

Лія відклала папери на край столу і взяла до рук один із листів, який Стейсі надала. Він був написаний від руки, чіткими літерами. Вона уважно вивчала його зміст, намагаючись зрозуміти, чи можна з тексту витягти щось більше, ніж просто погрози. Її очі знову зупинилися на одному з речень: «Якщо ти не припиниш, наслідки будуть невідворотні». Лія відчувала, що це не просто пусті слова, а справжнє попередження. 

Зітхнувши й обпершись на спинку крісла погляд Лії зупинився на коробці з особистими речами Вільяма. Вона дістала звідти невеликий записник, шкіряна обкладинка якого була злегка потерта, що свідчило про його часте використання. Відкривши його, Лія побачила численні записи, зроблені почерком Вільяма. Дати, імена, суми — усе це свідчило про його фінансові операції, але деякі з цих записів здавалися незавершеними, ніби він збирався додати щось важливе, але не встиг. 

Лія почала переглядати сторінки, одна за одною, і раптом її увагу привернув запис, що відрізнявся від інших. Він був короткий і лаконічний: «Зустріч з М. — останнє попередження». Це могло бути ключем до розгадки, адже цей запис вказував на важливу зустріч, яка, ймовірно, могла бути пов’язана з погрозами, що надходили Вільяму. 

Тепер вона мала дві важливі зачіпки: листи з погрозами і цей таємничий запис у блокноті. Лія відчувала, що ця справа вимагатиме не лише її професійних знань, але й особистої відваги. Щось підказувало їй, що за загибеллю Вільяма ховається щось значно більше, ніж просто невдалі ділові угоди. 

Лія поглянула на годинник. Була вже пізня година, але вона не могла дозволити собі втрачати час. Вона взяла до рук телефон і набрала номер. 

— "Привіт, Джейн, — сказала Лія, коли почула відповідь на іншому кінці. — Мені потрібна твоя допомога. Є одна справа, яку я б хотіла обговорити. Це може бути небезпечно, але, здається, без твоєї підтримки я не обійдуся." 

Джейн, колишня поліцейська та криміналістка, з якою Лія часто співпрацювала, була надійним партнером у складних справах. Їхній досвід і навички часто доповнювали один одного, й Лія знала, що Джейн допоможе їй розкрити всі таємниці, пов'язані з цією справою. 

— "Зустрінемось завтра вранці," — відповіла Джейн. Її голос був рішучим, що додавало Лії ще більше впевненості. 

Завершивши розмову, Лія відчула, як напруга поступово починає відступати. Вона знала, що справа тільки починається, але вже зараз вона мала достатньо підстав, щоб продовжити розслідування. Завтра вона зустрінеться з Джейн, щоб поділитися знахідками і спланувати наступні кроки. 

Лія піднялася зі свого столу, вимкнула комп’ютер і зібрала документи в папку. Вона вирішила провести вечір за спокійною вечерею і кількома годинами сну, щоб підготуватися до важкого дня, який чекав на неї завтра. Але навіть виходячи з офісу, вона не могла позбутися думок про Вільяма і ті загадкові події, які привели його до смерті.