День 1.

Жодну з частин цієї книги не можна копіювати, перекладати або відтворювати у будь-якій формі без письмового дозволу автора.

Яка ж тупа курка! Судячи з зовнішності, вона на цьому світі не одне століття прожила, а все одно нічогісінько у своїй роботі не розуміє. Ще й мене вчить:

– Олеже, туди цього м’яса не став, хай лежить ось там! 

– Олеже, я не хочу нічого чути. Двадцять років фасувала фрукти ось так – і ти так фасуй.

А вже на наступний день:

– Олеже, тут директорка сказала фасувати фрукти по пакетиках, залежно від замовлення! Я оце так подумала: дійсно, чого це ми не так робили?

Ага, вона подумала… А те, що я їй товкмачив це останні два тижні – то нічого. І що з цими людьми робити? Звільнюся нафіг з цього геріатричного пансіону, нехай іншого дурня шукають. Зарплата мізерна, та ще й кожна стара помічниця кухаря хоче тебе життю повчити.

А я й сам кого хочеш навчив би. Бо хоч і не закінчував жодних кулінарних курсів, але знаю, що каву для стареньких не морозять у холодильнику на три дні наперед, а подають свіжою! І на поличках у коморі все має бути розставлене не за алфавітом, а за функціоналом. І коли ці дідусі й бабусі на домашньому обслуговуванні замовляють пакунок фруктів, то м’якші кладуть нагору!

А якщо мій обід – година, то це година. А не: 

– Олеже, ми ніколи не сидимо цю годину без діла, треба ж поприбирати!

А чому не можна прибирати у робочий час, не каже. Мовчить. Типу, здогадайся, Олеже, сам. Все, завтра несу до директорки заяву на звільнення! Нехай вчать когось іншого…