Двічі за місяць в Київ

Наступна подорож в Київ була вже не такою спонтанною. Минулого разу Настя хотіла поїхати зі мною, але тоді в неї не виходило. Проте вже за декілька днів після моєї поїздки ми стали обговорювати наступну спільну подорож. І от, владнавши усі навчальні справи (нарешті дописала й здала дипломну роботу), надвечір 16-го грудня я вирушила в Хмельницький.

З Настею ми знову зустрілись в кав’ярні «Витрибеньки від куми». Пам’ятаю, що взяла собі тоді смачнющий равлик з яблуками, корицею та горіхами! Коли подруга прийшла, я вже допивала чай і приготувала їй подарунок – Новий рік скоро! Пішли до Насті додому, де я забрала книги, куплені попередньої поїздки, разом ми встигли подивитись фільм і покрокували до ялинки. Вирішили трохи прогулятись вечірнім, а точніше нічним, Хмельницьким. Чи то було зарано, чи то ми прийшли занадто пізно, але головна ялинка міста не світилась! В повітрі досі відчувався запах глінтвейну з місцевого ярмарку, а навколо було вже темно. Ми трохи засмутились, та вирішили ще трохи погуляти містом. Зайшли погрітись в один з супермаркетів, а потім рушили на залізничний вокзал.

Приїхали в Київ й одразу пішли гуляти. З Альоною ми мали зустрітись знову на Хрещатику, тому тепер повторювали мій маршрут з попередньої поїздки. Хотілось снідати, тож в «Сільпо» я купила собі шматочок лазаньї. Прогулявшись до парку Шевченка, сіли тут на лавку снідати. Було холодно й волого – вночі йшов дощ. Ми ледве знайшли місце, на яке можна присісти! Поки їла лазанью, то встигла добре змерзнути в руки, але якою ж смачною вона виявилась! Це вперше я спробувала лазанью) Шкода тільки, що вона не була гарячою. У Насті сніданок був скромнішим – фрукти й печиво. Перекусили, прогулялись парком у пошуках книг (не знайшли) і пішли до Золотих воріт, звідки спустились на Хрещатик.

На головній вулиці Києва саме відбувався мітинг #saveФОП, викликаний останніми новинами про запровадження нового локдауну, тож на фото з Майдану Незалежності тлом для нас стали прапори й скупчення людей. Тут ще якийсь дядько причепився – почав розповідати, що все це куплено, і ненадовго, і взагалі все це цирк, і подібне, подібне… Ледь спекались від нього! Поблукавши Хрещатиком, зустрілись нарешті з Альоною! Погода була не дуже вдалою для прогулянок, тож ми з подругами одразу поїхали грітись в ТЦ.

Знову ми сиділи за столиком у великому торговому центрі «Ocean Plaza», пили каву, їли смаколики і говорили про все на світі. Тільки тепер нас було троє. Світ і досі був великим, а ми в ньому – маленькими. Цього разу довго за кавою затримуватись не стали. Пішли гуляти магазинами. Мене вистачило десь на два чи три – далі я чекала дівчат біля магазинів, бо від таких прогулянок була не в захваті. Звичайно, ми перемовлялись про все, що бачили, думали й хотіли б купити. Не знаю скільки ми блукали ТЦ, але, коли вийшли, з-за хмар визирнуло сонце і ми пішли гуляти містом. Та погода тішила нас недовго – скоро небо знову затягло хмарами, вітер, здається, став ще холоднішим, ніж до того, і навіть пішов сніг з дощем.

Ми гуляли центром міста, робили фото на Софійській площі біля головної ялинки країни (на жаль, вона теж ще не світилась), мерзли і говорили про те, коли зустрінемось наступного разу. Надвечір ми замерзли так, що вирішили йти грітись в кав’ярню. Після численних суперечок (як завжди!) таки вибрали «Aroma Kava» біля Золотих воріт. Взяли каву і грілися, грілися, грілися! Погода вкрай зіпсувалась, тож виходити ще кудись ми не хотіли і лишились в затишній кав’ярні аж до того часу, коли потрібно бути йти на потяг. До того ж добряче боліли ноги (хоч цього разу ми не ходили так багато, як попередньої поїздки і не раз відпочивали) і плечі (в мене в рюкзаку знаходилось 3 чи 4 книги, які я везла додому!). Так, за кавою і приємними розмовами ми дочекались вечора, коли вже час був рушати на вокзал.

До вокзалу знову йшли пішки. А потім міцно-міцно обіймались і думали-гадали, коли тепер побачимось знову…