Історія 25: "Іноді, щоб завершити одну справу, потрібно просто почати іншу. Набагато складнішу."

Завершення великого "проекту" завжди вимагає особливої уваги до деталей. Особливо, коли цей "проект" – це консолідація наших інтересів у порту, яка коштувала мені трьох безсонних ночей, двох "ненавмисних" інцидентів з конкурентами та одного дуже настирливого журналіста. Тепер, коли все було залагоджено, я зібрала свою команду – Дона, Вінні та Луїджі – для останнього "розбору польотів". Це мала бути фінальна зустріч, де ми мали підвести підсумки, випити за успіх і, можливо, навіть дозволити собі трохи розслабитися. Звісно, я помилялася.

Ми сиділи в моєму кабінеті. На столі – графин з віскі, склянки, і, на диво, жодних паперів. Я підняла склянку.

"Панове," – сказала я. – "Цей проект був... цікавим. І, що головне, він завершився так, як ми планували. Наші конкуренти зрозуміли, що порт – це не їхня пісочниця. А місто отримало 'стабільного' оператора." Вінні та Луїджі посміхнулися. Дон кивнув, його обличчя виражало рідкісне для нього задоволення.

"Тож," – продовжила я. – "Віскі за успіх. За те, що ми вкотре довели: у цьому місті є лише одна сила, яка може тримати все під контролем. І це – ми."

Ми випили. Я відчула, як напруга поступово спадає. Це було приємне відчуття. Але, як завжди, мої "особисті" справи мали намір втрутитися в "робочі".

Раптом Дон, який тримав у руках свій смартфон, зробив великі очі.

"Пані... є деякі... несподівані новини. Тільки що надійшло повідомлення. Від... вашої матері." Я зітхнула.

"Моєї матері? Що цього разу?"

"Вона... вона сказала, що з нетерпінням чекає нашого приїзду на сімейну вечерю. Вона приготувала твій улюблений мінестроне. І вона хоче обговорити 'деякі дуже особисті питання' щодо твого 'сімейного статусу'."

Я скривилася. Моя мати була тією силою природи, яка могла змусити навіть найзапеклішого гангстера тремтіти. Її "особисті питання" завжди були більш смертоносними, ніж будь-яка перестрілка.

"Моя мати," – пробурмотіла я. – "Вона завжди з'являється в найменш підходящий момент."

"І вона додала," – продовжив Дон, нервово дивлячись на мене. – "Що якщо ти не приїдеш, вона 'особисто приїде сюди і розбереться'. Вона сказала, що прихопила свої 'фірмові' дерев'яні ложки."

Вінні та Луїджі зблідли. Вони знали про "фірмові" ложки моєї матері. Це була зброя масового переконання, що застосовувалася для виховання "непокірних" членів родини.

Я подивилася на порожні склянки з віскі.

"Отже, панове. Здається, наш 'фінальний акорд' відкладається. Маємо нову 'операцію'."

"Пані," – сказав Луїджі, – "Можливо, ми можемо 'вирішити' це питання? Ми можемо надіслати повідомлення, що ви дуже зайняті... міжнародними переговорами."

"Ні," – відповіла я. – "Моя мати не розуміє 'міжнародних переговорів'. Вона розуміє лише 'так' або 'дерев'яна ложка по голові'."

Я підвелася.

"Отже, Дон. Підготуй машину. Вінні, Луїджі – будьте готові до 'сімейних дебатів'. І не забувайте, що 'любов' – це велика сила. Особливо, коли вона озброєна мінестроне і бажанням дізнатися, 'коли ти нарешті вийдеш заміж'."

Ми вийшли з кабінету. Я відчувала легкий озноб. Тільки що я успішно завершила складну операцію, змусивши весь порт працювати на мене. А тепер я йду на битву з жінкою, яка, ймовірно, змусить мене відповідати за те, чому я досі не "оселилася і не завела дітей".

"Доне," – сказала я, коли ми сідали в машину. – "Ти ж пам'ятаєш, що ти мій 'радник з усіх питань', чи не так?"

"Звісно, пані," – відповів він, нервово поправляючи краватку. – "Але питання шлюбу... це вже за межами моєї юрисдикції. Це... особисте."

"Саме тому," – посміхнулася я. – "Я очікую від тебе максимально ефективного 'консультування'. А якщо ні... ну, тоді я можу додати до шлюбного контракту ще один пункт. Про те, хто буде виховувати моїх майбутніх дітей, якщо я сама не впораюся."

Дон Віто зблід. Він, здається, вперше за всю нашу співпрацю зрозумів, що є речі, страшніші за мафію.